Духовна культура та сучасне православ я | Лучшие рефераты, дипломные, курсовые работы

ІНСТИТУТ МУНІЦИПАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ

Контрольна робота

з предмету: Релігієзнавство

на тему: Духовна культура і сучасне првослав’я

Виконала: студентка І курсу

групи № 2

факультету заочного навчання

спеціальності “Фінанси”

Хоменко Ганна Анатоліївна

Київ – 2003

ПЛАН

Вступ

Православний культ і віровчення
Таїнства
Іконопочитання
Православне богослужіння
Православні свята

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Православ’я є праве (тобото щире і тому благодатне) славлення до Бога. І цей неоціненний духовний скарб правоти і правди було вручено православним Церквам і народам.

Широко поширене, «ходяче» думка наших днів - це те, що Православ'я подає собою усього лише одну з багатьох різновидів християнства, поряд з іншими, що мають повне право на існування і навіть у тій або іншій мірі рівноцінними.

Але думати так - це або крайня наївність, заснована на неуцтві, або точно зловмисне перекручування правди.

Православ'я - це чиста і не скривлена Істина, принесена на землю для порятунку людей Христом Рятівником; це - збережене у всій чистоті і не пошкоджене справжнє Навчання Христове про віру і благочестя (життя по вірі), викладене Св. Апостолами у Священному Писанні, старанно пояснене і витлумачене їхніми законними спадкоємцями - чоловіками апостольськими, святими батьками і вчителями Церкви - у Священному Переказі нашої Православно-католичної (тобто Всесвітньої) Східної Церкви, що одна тільки, як нічого не змінивша в цьому навчанні, і понині по всій справедливості іменується Церквою Православною.

Православний культ і віровчення

Основу православного віровчення складає Нікео-Цареградський символ віри - виклад головних християнських догматів, безумовне визнання яких є обов'язковим для кожного православного християнина. Він був затверджений Нікейським (325 р.) і Константинопольским (381 р.) Всесвітніми церковними соборами.

Перерахування членів "Символу віри в православ'ї" ("Вірую") є основною молитвою, аналогічної по функції ісламській шахаді. Проголошення "Символу віри" - обов'язкова частина ритуалу прийняття православної віри.

Особливе значення в православному богослов'ї приділяється догмату про Святих Трійць. Головною священною книгою православних християн, як і всіх християн світу, є Біблія, традиційно іменована в Росії Священним писанням. Вона розділяється на Старий завіт - староєврейські тексти, аналізовані як богодуховний виклад передісторії появи Христа, і Новий завіт - власне християнські священні книги, що містять життєпис Христа і викладуюче суть християнського віровчення. Старий завіт складається з 50 книг. Новий завіт - із 27. Історична мова Старого завіту - староєврейський, Нового завіту - елліністичний грецький.

Православна церква на відміну від католицької не засуджує самостійне читання Біблії, вважаючи це гідною і богоугодною справою. У той же час вона вважає таке читання важким для непідготовлених людей і тому застерігає їх від спроб тлумачення священних текстів.

Таїнства

Благодатна сила церкви, передана Христом через апостолів, знаходить вираження у священнодійствах (особливих культових обрядах) - таїнствах. Їхня дієвість пов'язана з наявністю апостольського спадкоємства. Зовнішнє вираження таїнств християнської церкви має аналоги у священнодійствах дохристиянської релігії (язичества), але набуває цілком інший зміст.

У православ'ї основними рахуються сім таїнств: водохрещення, миропомазання, покаяння, причащання, священство, шлюб і елеосвятіння (соборування).

1. Водохрещення - прилучення людини до церкви. Воно відбувається за допомогою трикратного занурення у воду в ім'я Святої Трійці. У православ'ї водохрещення відбувається як над дорослими, так і над немовлятами по вірі хресних батьків. Православ'я визнає дійсним водохрещення в будь-який християнській конфесії, що чиниться в ім'я Святої Трійці. На відміну від інших таїнств воно може відбуватися у виняткових випадках (відсутність священика, хвороба дитини) будь-яким християнином-мирянином. Але при першій же можливості хрещена у такий спосіб людина й особа, що чинила водохрещення, повинні звернутися в храм до священика, що перевірить слушність зробленого обряду і "довершить" його.

2. Миропомазання - обряд, вироблений відразу після водохрещення. Воно відбувається за допомогою помазання частин тіла (чола, долонь, ступней) святим світом - особливою ароматною олією, освяченою Собором єпіскопів. Означає введення в звання мирянина - члена церкви.

3. Покаяння - сповідання гріхів перед священиком - духівником. У православ'ї покаяння, сполучене з відпущенням гріхів (сповідь), відбувається як по свідомій волі розкаюваного, так і при відсутності його волі, наприклад, у відношенні важкохворого в несвідомому стані - так названа "глуха сповідь".

4. Причащання - прилучення віруючого до Христа. Воно відбувається під час головного православного богослужіння - літургії шляхом вжитку невеличких порцій хліба і провина, що втілюють тіло і кров Христа.

Відповідно до Священного писання першу евхаристію учинив сам Христос під час вечірньої трапези напередодні свого передання в руки ворогів. Він роздав апостолам хліб і вино, що, благословив, назвав своїми тілом і кров'ю. По православному віроученню, евхаристія має значення безкровної жертви, як вираження хресної жертви Рятівника.

5. Священство (присвята у священнослужителі) - вираження апостольського спадкоємства церковної ієрархії за допомогою передачі дарунків Святого Духа через рукоположення. Зміст священства - у наділенні вчинення таїнств, що прийнято можливістю. У православ'ї священство має три ступені (єпископат, пресвитернат, дияконат), що складають церковну ієрархію - клір. Повноваження ієрархії включають священство (вчинення таїнств), пастирство (піклування про духовне життя членів церкви) і вчителювання (проповідь Слова Божого).

6. Шлюб - благодатне освячення спілки чоловіка і жінки, що є членами церкви, для спільного християнського життя і дітородіння. Православна церква на відміну від католицької визнає можливість десакралізації таїнства шлюбу - його розірвання, але в обмежених межах, із багатьма обмовками й обмеженнями (безплідність любого з чоловіків, доведена подружня зрада, учинення тяжкого злочину, відлучення одного з чоловіків від церкви).

7. Елеосвящення (соборування) - особливий обряд, що чиниться над хворим або умираючим, що повідомляє оздоровлення душі і надання сили для прийняття християнської смерті.

Символічним сакральним жестом, що є обов'язковим атрибутом поводження християнина в храмі, під час молитви й у деяких побутових ситуаціях, служить хресний знак. Загальновживаним воно стало з VII сторіччя. Являє собою прямування правої руки в порядку "Чоло - середина грудей - обидва плечі", що символізує Животворящий Хрест і Хрест Розп'яття Христа.

Крім основних таїнств у православній церкві прийнятий ряд менше значимих таємниць, що повідомляють благодать Святого Духа, наприклад освячення храму, ікон, богослужбових предметів, води, хлібів, плодів, житла.

Православ'я не відхиляє дієвість таїнств, що чиняться в католицькій церкві як ієрархії, що зберегла апостольське спадкоємство. Католицькі клірики при виявленні ними бажання перейти в православ'я приймаються в існуючому сані.

Іконопочитання

Розвита традиція іконопочитання є характерною рисою православного християнства. Іконопис у православ'ї - не тільки мистецтво священних зображень, але і свідчення потойбічного світу в його уявах. Мистецтво іконопису потребує з'єднання в одній особі художника і богослова.

Походження ікон приходить від початку християнства. По переказах, євангеліст Лука лишив декілька зображень Богоматері. З часу Костянтина I Великого ікона входить у загальний вжиток у храмах і будинках. Одночасно виникло прямування проти шанування ікон, що одержало найменування іконоборства. Його прихильники оголосили іконопочитання ідолопоклонством, несумісним із християнським єдинобожжям.

Незважаючи на те, що іконоборців підтримали візантійські імператори Левко Ісавр (правив у 717 - 741 р.) і Костянтин V Копроним (правив у 741 - 775 р.), їхні зусилля не призвели до успіху. Після тривалої релігійно-політичної боротьби в 787 р. стараннями Константинопольского патріарха Тарасія VII Всесвітній церковний собор у м. Нікеї затвердив догмат іконопочитання. Скрути іконопочитання, що ведуть до ідолопоклонства, були засуджені.

Остаточно іконопочитання затвердилося в 843 р. при імператриці Феодорі і патріарху Мефодієві. На честь цієї події установлене свято - Торжество Православ'я, що відзначається в першу неділю Великого Посту.

Крім ікон шануванням у православній церкві користуються мощі (останки тіл) святих угодників. Відповідно до православного віровчення існує містичний зв'язок Святого Духа з тілесними останками святих, до кінця ніщо не руйнується смертю.

Шанування мощів бере свій початок від ранньохристиянськкої традиції збиратися на могилах мучеників, що загинули під час антихристиянських гонінь. Згодом їхні мощі нерідко береглись у храмових вівтарях. Даня традиція збереглася в наявності антимінса - покривала з ушитими в нього частками мощів, покладеного на престол, що знаходиться у вівтарі православного храму.

Самі мощі звичайно знаходяться в раку - металевій скриньці, що поміщається в храмі.

Православне богослужіння

Храмове богослужіння в православ'ї має добовий цикл, що включає в себе утреню, обідню (літургію), часи, вечерню, опівнічницю і повечір’я. Воно складається з молитовних піснеспівів, присвячених церковним святам і прославлянню подвигу святого, що складають особливі молитво-слов’я (акафісти); молитовних прохань (ектеній); а також читання Священного писання у встановленому порядку.

Центральне місце в добовому богослужінні займає літургія (по-гречески - "загальна справа"), під час якої відбувається евхаристія - таїнство причащання. Перший єдиний літургічний канон (порядок богослужіння) був складений у IV сторіччі святим Василем Великим. Зараз літургія Василя Великого служиться лише декілька разів у році, а найбільше вживаним у православному богослужінні став літургічний канон Іоанн Златовуста.

Проповідь у православному богослужінні центрального значення не має, оскільки саме богослужіння буяє проповідницькими елементами. Богослужіння в православних церквах відбувається звичайно на національних мовах (слов'янських, грецькому, сірійському, грузинському, англійському).

Переклад на церковно-слов'янську мову літургічних текстів і богослужбових книг був виконаний у 60-х роках IX сторіччя святий Кирилом і Мефодієм - творцями слов'янської абетки (кирилиці). Отримавши початкове поширення в Болгарії, тексти слов'янського богослужіння після прийняття християнства потрапили на Русь. Спроби перекладу православного богослужіння на сучасну російську мову починалися неодноразово, але були малоуспішними. У православному богослужінні використовується хоровий спів без музичного супроводу, у якому раніше брали участь усі що моляться (даний звичай зберігся в старообрядників).

Православні свята

Головним святом усіх християн вважається Великдень – Свято Світлого Христова Воскресіння, установлений на честь воскресіння Христа на третій день після розп'яття. Відповідно до Євангелію від Іоанн Ісус був розіп’ятий напередодні іудейського Великодня, що прийшовся в той рік на суботу, а в перший день після Великодня його труна була порожня.

Великдень відчиняє собою 12 найбільше важливих православних свят, іменованих двунадесятими. Вони діляться на «минущі» (обчислювальні по даті Великодня) і «непреходящі» (що випадають на строго визначену дату). До першого ставляться свято Піднесення Господня і День Святої Трійці.

Піднесення Господнє святкується в четвер шостого тижня після Великодня. Встановлений у пам'ять піднесення Христа на небо після його явища апостолам, що відбулося на 40-й день після Воскресіння Христова.

День Святої Трійці (П'ятидесятниця) встановлений у пам'ять зішестя Святого Духа на апостолів. Це відбулося в м. Єрусалимі під час іудейського свята П'ятидесятниці (50-й день після Великодня). Вважається вдень підстави церкви Христова. Святкується в неділю через сім тижнів після Великодня.

До числа «непреходящих» ставляться основні свята церковного року, що, по старозавітній традиції, починаються восени.

Різдво Богородиці. Святкується 21 вересня. Дата народження Марії в сім'ї благочестивих праведників Іоакима і Ганни, відзначається церквою як «початок порятунку».

Спорудження Хреста Господня. Святкується 27 вересня. Походження свята пов'язано з відновленням християнських святинь Єрусалима по розпорядженню римського імператора Костянтина I Великого. Відповідно до розповіді ряду церковних істориків (Євсевія, Іоанн Златовуста, Руфіна) м. Єрусалим відвідала мати імператора – імператриця Етена. Вона зробила розкопки на горі Голгофі, де був знайдений хрест, на якому відбулося розп'яття Христа. Свято символізує спокуту Ісусом гріхів світу шляхом хресних страждань.

Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Святкується 4 грудня. Встановлений у пам'ять приношення, по іудейському звичаю, маленької Марії в Єрусалимський Храм для присвяти її Богу. Такий звичай існував лише стосовно хлопчиків. Присвята дівчинки явилося подією винятковою – свідченням вищого обрання Діви Марії.

Різдво Христово. Святкується 7 січня. Точна дата народження Христа не встановлена. У Священному писанні згадується 30-й рік правління римського імператора Октавіана Августа; одночасно говориться про народження Христа «у дні царя Ірода». Деякі церковні історики відносять народження Ісуса на декілька років раніш точки відліку європейського літочислення «від Різдва Христова», до 7 – 6 р. до нашої ери, оскільки іудейський цар Ірод I Великий помер у 4 р. до нашої ери.

У якості святкової дати спочатку було обране свято Богоявления, що відзначається з II сторіччя християнами Єгипту як чекання Божественного Рятівника. Проте з IV сторіччя свято Різдва Христова був віднесений на день зимового сонцестояння, що широко відзначався народами Середземномор'я, тоді як Богоявлення ототожнене з Водохрещенням Господнім.

Водохрещення Господнє. Святкується 19 січня. Походження свята пов'язано з проповіддю пророка Іоанн Хрестителя, що возвістили швидке пришестя Рятівника і закликав людей до покаяння. Над розкаюваний Іоанн чинив обряд обмивання в ріці Йордан, що символізує початок праведного життя. У слов'янських перекладах Нового завіту грецьке слово «баптизму» (обмивання) було передано як «водохрещення» (у зв'язку з наступним освяченням Христом обряду обмивання своєю хресною жертвою).

Відповідно до розповіді Священного писання даний обряд Іоанн учинив, і над з’явившимся до нього Ісусом. У момент водохрещення Ісуса голос Бога з небес сповістив про нього як про Сина Божого, а Святий Дух зійшов на Христа у виді голублячи. Свято Водохрещення Господнього іменують також Богоявленням.

Стрітення Господнє. Святкується 15 лютого, на 40-й день після Різдва Христова. Введений Єрусалимською церквою з IV сторіччя в пам'ять про приношення немовляти Ісуса в Єерусалимський Храм для присвяти його Богу. Під час присвяти відбулася зустріч («стрітення») Ісуса зі старцем Симеоном, що жив при храмі, якому було предвіщено, що він при житті побачить Рятівника.

Благовіщение. Святкується 7 квітня. Встановлений у пам'ять про явище Діві Марії архангела Гавриїла, що сповістив про майбутнє народження Сина Божого. Затверджений у IX сторіччі численням 9 місяців тому від Різдва Христова.

Перетворювання Господнє. Святкується 19 серпня. Встановлений у пам'ять про перебування Христа на горі Фавор, коли під час молитви колишні з ним апостоли Петро, Іоанн і Іаков побачили Ісуса перетвореним Божественним Світлом, в оточенні пророків Мойсея і Іллі. Свято відзначалося в Палестині як початок збору перших плодів. У зв'язку з цим у східному християнстві затвердився звичай освячення перших плодів (яблук, винограду) у свято Перетворювання Господнього, після чого вирішувалося вживати їх у їжу.

Успіння Пресвятої Богородиці. Відзначається 28 серпня в пам'ять про смерть Богоматері, що після Воскресіння Христова жила в будинку апостола Іоанн Богослова. Її смерть наступила біля 48 р. нашої ери в м. Єфесе, де Іоанн Богослов жив після посилання. Деякі церковні історики місцем її смерті називають Гефсиманію. У обох пунктах є храми, присвячені Успінню Богоматері.

Крім двунадесятих свят шануванням у православ'ї користуються Великі свята, пов'язані з важливими подіями церковної історії: Обрізання Господнє (у пам'ять про вчинення над немовлям Ісусом древньойудейського обряду обрізання) – святкується 14 січня; Різдво Іоанн Предтечі (Хрестителя) – святкується 7 липня; День Першоверховних апостолів Петра і Павла (встановлений у пам'ять їхньої мученицької смерті під час антихристанських гонінь при римському імператорі Нероні в 64 р.) – відзначається 12 липня; Усікновення глави Іоанн Предтечі – відзначається 11 вересня; Покров Пресвятої Богородиці (установлений на основі легендарного бачення візантійським подвижником Олексієм Божим – святкується 14 жовтня.

Інші, менше значні свята присвячені окремим святим (даті їхньої смерті або прославляння церквою), знаменним подіям в історії православ'я, а також особо шанованим іконам. У першу неділю після Дня Святої Трійці відзначається День Усіх Святих – загальне свято усіх святих, шанованих у православ'ї.

Крім свят велику роль у православ'ї грають пости – періоди стримування від тваринної пиши, почуттєвих задоволень і розваг – із метою досягнення молитовного зосередження. Головні серед них – чотири багатоденних пости: ВеликийПіст (сім тижнів перед Великоднем – духовне готування до свята Воскресіння Христова);

Петрів Піст (від свята Усіх Святих до Дня Першоверховних апостолів Петра і Павла); Успіфнский Піст (два тижні перед Успінням Богородиці); Різдвяний піст (від Дня апостола Пилипа 27 листопада до Різдва Христова).

Прийнято також одноденні пости: середа і п'ятниця протягом усього року, крім святкових «суцільних» тижнів (у середу Ісус був відданий у руки ворогів, у п'ятницю – розіп’ятий); переддень Водохреща Господня («водохресний святвечір»); День Усікновення голови Іоана Предтечі; День Спорудження Хреста Господнього.

Висновок

Хотілось би зауважити, що вивченням основ православ'я займалися найбільші історики і теологи, філософи всіх часів. Але ніхто з них так і не спромігся систематизувати процес вивчення даної теологічної системи. А поділ вивчення способу життя людини, його побутової культури і з іншої сторони православного християнства дуже посприяло б принципу об'єктивності думки про дану теологічну систему. Я говорю про те, що не правильно вважати Православ'я християнством. У культурологічному аспекті я розділяю Православ'я і Православне Християнство лише тому, що культура також ділиться на дві сторони: релігійна і побутова. От саме побутова сторона, поглинувши поганські забобони і культи на основі церковного календаря і стала Православ'ям, а те, що називають Православним Християнством є складною теологічною системою і її могли сповідати тільки ті, хто мали до богослужіння безпосереднє відношення, та й то не усе з них.

І говорити сьогодні про відродження тієї духовності, що ніби була, не можна, тому що духовність у розумінні святості не існувала, і в розумінні гуманності також була відсутня. Про більшу гуманізацію в загальному розумінні ми можемо говорити тільки як про час зрілості Радянської держави. Так, не дивлячись на репресії, диктатуру, розвиток гуманістичного початку в людині в 50-60х роках ХХ сторіччя було на високому рівні в порівнянні з рівнем ХІХ сторіччя, коли, як думають сучасні дослідники культури і була та сама духовність людини. І те, що подає Православ'я зараз є скоріше істинно народною культурою, а не релігією. Народною культурою, що поглину4ла всі досягнення слов'ян за 12 сторіч.