КОМІСІЙНО-ПОСЕРЕДНИЦЬКІ БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ
Комісійно-посередницька діяльність комерційнго банку полягає у здійсненні різноманітних операцій за дорученням клієнтів за певну плату комісію. До складу цих опреацій належать: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні та деякі інші види банківської діяльності.
Провідне місце серед зазначених операцій належить розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів, що визначається базовою функцією банків посередництвом у платежах.
Розрахункові опреації пов’язані із здійсненням внутрішніх та міжнародних безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів шляхом перерахування коштів по рахунках у банку. В банківській практиці розвинутих країн даний вид операцій залежно від способу організації розрахунків поділяється на три основіні групи: інкасові, акредитивні та переказні.
Здійснюючи інкасові операції, комерційний банк за дорученням свого клієнта на основі отриманих від нього грошових документів стягує кошти з боржників та зараховує їх на рахунок клієнта. Серед документів, що пред’являються до оплати, найбільше поширення мають векселі та чеки.
Форми векселів, що використовуться у розрахунках, порядок їх виставлення, оплати, обігу, права і обов’язки сторін та всі інші відносини регулюються нормами вексельного законодавства. Банки, приймаючи векселі на інкасо, виконують доручення векселедержателів на отримання платежів за векселями. При цьому банки беруть на себе відповідальність за пред’явлення векселів у строк платнику і отримання належних за ними платежів. Якщо платіж надійде, вексель повертається боржнику. При неотриманні платежу вексель повертається кредитору, але з протестом по неплатежу. Роль банку таким чином зводиться до виконання інструкцій клієнта. У сучасній господарській практиці сфера використання векселів як платіжного засобу значно звузилась порівняно з XIX і початком XX ст. їх головне застосування сьогодні у зовнішній торгівлі.
Більш поширеним способом безготівкових розрахунків в сучасних умовах є чековий обіг. У США і Канаді, наприклад, на його частку припадає понад 90% всіх господарських угод. Процедура інкасування чеків у більшості країн стандартизована і характеризується простотою оформлення та здійснення розрахунків, оскільки не вимагає складання додаткових документів (наприклад, як при інкасуванні векселів). Якщо платник і одержувач коштів є клієнтами одного банку, то на основі пред’явлених до оплати чеків банк списує гроші з рахунку боржника і зараховує їх на рахунок кредитора. У випадку, якщо платник обслуговується іншим банком інкасова операція ускладнюється необхідністю попереднього отримання коштів від банку боржника. В цьому разі інкасування чеків найчастіше здійснюється через мережу клірингових палат, які проводять взаємне зарахування вимог банків один до одного.
Акредитивні операції полягають у дорученні клієнта банку виплатити певну суму коштів третій особі при виконанні нею умов, передбачених в акредитивній заяві клієнта. В акредитивній операції беруть участь: клієнт, що дає доручення про відкриття акредитиву; банк, який відкриває акредитив (банк платника); банк, у якому відкрито акредитив і який перевіряє виконання його умов (банк одержувача); особа, на користь якої відкрито акредитив (бенефіціар).
У внутрігосподарському обороті дана форма розрахунків застосовується порівняно рідко, коли постачальник не повністю впевнений в оплаті покупцем відвантаженого товару і бажає заручитися гарантією банку. Більш поширені акредитиви у міжнародних розрахунках. При цьому розрізняють документарний (товарний) і грошовий акредитиви. При товарному акредитиві умовою оплати є представлення в банк певних документів, які підтверджують відправлення товару покупцеві. Грошовий акредитив являє собою документ, що дозволяє клієнту отримати певну суму коштів в іншому місті даної країни або за кордоном.
Переказні операції полягають у тому, що клієнт дає доручення свому банку переказати певну суму коштів в інше місто (країну), де їх може отримати він сам, або інша особа, на адресу якої здійсненно переказ. У багатьох країнах (особливо континентальної Європи) такі розрахунки провводяться у так званій жиро-системі за допомогою платіжних доручень, що передаються каналами міжбанківського та поштового зв’язку. У системі “жиро”, яка може грунтуватися як на паперових носіях, так і на електронних засобах, платник виписує наказ про зняття коштів зі свого рхунку і переказ їх на рахунок одержувача. Частина таких переказів має форму постійних доручень, якщо мова іде про платежі, які часто повторюються.
Касові операції комерційних банків полягають у прийомі банками від своїх клієнтів готівки і зарахуванні сум на різні види рахунків, видачі готівки на вимогу клієнтів, забезпеченні надійного збереження довірених банку коштів.
Клієнти банку, як правило, самостійно, виходячи із економічної доцільності, обирають форму організації розрахунків безготівкову чи готівкову. Значна зручність і дешевизна безготівкових платежів визначають їх домінуючу роль у крупному (оптовому) обороті, при розрахунках між підприємствами. У той же час в сфері роздрібного товарного обміну основна маса угод опосередковується готівкою. Тому комерційні банки відіграють важливу роль в організації невеликих за обсягом торговельних операцій, що здійснюються переважно за участю фізичних осіб, видаючи їм готівку на різнманітні потреби та інкасуючи виручку у торгових фірм.
Удосконаленню касового обслуговування клієнтів сприяє широке застосування банкоматів, тобто електронних термінальних пристроїв, поєднаних з банківським комп’ютером, або таких, що функціонують в автономному режимі. Основне призначення банкоматів видача готівки з рахунку клієнта або прийом від нього готівки та зарахування її на депозит. Доступ до банкоматів здійснюється за допомогою магнітної пластикової картки, а встановлюватись вони можуть у приміщеннях банків (всередині і зовні), у торгових центрах та в інших місцях, зручних для клієнтів.
Валютні операції це вид банківської діяльності, пов’язаний з обміном однієї валюти на іншу, що передбачає купівлю і продаж іноземної валюти за національну або інші валюти. Такий обмін може здійснюватись банком шляхом проведення операцій “спот”, “форвард” та їх комбінацій.
Операції “спот” це купівля однієї валюти на іншу на поточних ринкових умовах з поставкою валюти не пізніше, ніж через два робочих дні після укладення угоди. Операції “спот” застосовуються здебільшого для негайного отримання іноземної валюти у зовнішньоторгових розрахунках, а також для швидкого переливу капіталів.
Операції “форвард” передбачають поставку для обміну певної суми валюти на визначену дату в майбутньому (більш, ніж через два робочих дні) за курсом, зафіксованим в момент укладення угоди. До настання строку обміну (як правило, через 1-6 місяців) розрахунки по валютах не проводяться. Метою операцій “форвард”, окрім отримання валют для комерційних операцій, є страхування капіталовкладень за кордоном, а також отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.
Своєрідним поєднанням операцій “спот” та “форвард” є операції своп, що являють собою комбінації купівлі або продажу валюти на умовах “спот” з одночасним укладенням зворотньої угоди на умовах “форвард”. Дані операції є зручними для банків, оскільки тимчасово забезпечують необхідною валютою без ризику, пов’язаного із зміною курсу. Операції “своп” здійснюються з метою придбання банком необхідної валюти для забезпечення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків, кредитування (якщо клієнт пред’являє попит на позики в певній іноземній валюті), а також для укладення угод на грошових ринках, пов’язаних з короткостроковим експортом капіталів.
Трастові (довірчі) операції являють собою операції комерційних банків, пов’язані з управлінням майном і виконанням інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта на правах його довіреної особи. На підставі укладеного між банком та клієнтом договору (або за заповітом) банк набуває відповідних прав і виступає розпорядником майна, включаючи залишки коштів на банківських рахунках. Комерційні банки можуть виконувати довірчі операції як для приватних осіб, так і для підприємств та корпорацій.
Трастові операції, що здійснюються банком для фізичних осіб, включають:
1) уравління рухомим і нерухомим майном особи за її життя і на її користь або на користь вказаної нею третьої сторони (при цьому до банку переходять повноваження щодо розпорядження різноманітними активами, визначення напрямів інвестування коштів, розподілу і використання доходів);
2) розпорядження спадщиною, що передбачає: затвердження заповіту в судових органах, виявлення і збір усього майна, яке підлягає передачі у спадщину, сплату боргів, податків, адміністративних витрат, розподіл майна між спадкоємцями, надання їм особистих послуг в разі потреби;
3) опікунство та забезпечення збереження майна недієздатних або частково недієздатних осіб, у тому числі неповнолітніх спадкоємців;
4) виконання агентських послуг, що передбачає: а) збереження активів (оренда сейфів, зберігання цінних паперів, отримання доходів за ними, а також обмін чи погашення їх в разі необхідності); б) управління активами клієнта на правах його представника (у цьому разі банк керує майном виключно згідно вказівок довірителя).
Трастові операції для підприємств, фірм, корпорацій можуть включати:
1) розпорядження активами насамперед портфелями цінних паперів підприємств та організацій, заставленим майном, під яке підприємства випускають облігації, а також коштами пенсійних фондів приватних компаній;
2) агентські операції, що передбачають виплату дивідендів за акціями корпорацій, процентів за облігаціями, зберігання акцій, за якими право голосу передано повноважним представникам;
3) тимчасове управління справами підприємства у випадку його реорганізації або банкрутства.
Гарантійні операції полягають у поручительстві комерційного банку за свого клієнта виконати його грошові зобов’язання, якщо він буде неспроможний це зробити. Це означає, що банк бере на себе зобов’язання у випадку несплати клієнтом в строк належних з нього платежів здійснити платіж за власний рахунок. До цієї групи банківських операцій належать: гарантії повернення кредиту за клієнта; гаранрії відшкодування збитків, що витікають з невиконання клієнтом умов контракту на поставку товарів або надання послуг; гарантії вексельних зобов’язань клієнта (тобто авальні операції). Слід однак зазначити, що гарантійні послуги банку хоча і носять забалансовий характер, можуть у будь-який момент перейти в розряд безпосередніх кредитних вкладень в балансі у випадку виконання комерційним банком зобов’язань клієнта.
Консультаційні послуги полягають у наданні банками своїм клієнтам роз’яснень, інформації, рекомендацій з різноманітних банківських, правових та фінансових питань, проблем ведення бізнесу і особистого господарства.
Фахівці банку можуть проводити консультації з питань діяльності на фондовому і валютному ринках, прогнозування динаміки валютних курсів і курсів цінних паперів, організації фінансового планування і контролю, складання кошторисів, калькуляції собівартості продукції, питань ціноутворення, ведення обліку, складання звітності, заповнення розрахункових документів, експертних оцінок по інвестуванню коштів, маркетингу, права, управління активами і пасивами. Банки можуть також надавати консультації із загальних питань організації бізнесу збільшення капіталу, реорганізації, злиття, придбання інших компаній. Клієнтам фізичним особам банківські спеціалісти можуть надавати консультації та рекомендації з питань купівлі і продажу цінних паперів, нерухомості та інших активів, управління доходами, а також оптимальних напрямів інвестування коштів.
Важливим напрямом консультаційної діяльності комерційних банків є збір, аналітична обробка та надання клієнтам різного роду інформації про тенденції розвитку економіки на макро- та мікрорівнях.
Інші операції комерційних банків, якщо це не заборонено чинним законодавством, можуть включати: купівлю-продаж дорогоцінних металів і художніх цінностей, посередництво у реалізації обладнання і товарно-матеріальних цінностей, організацію укладання комерційних угод між клієнтами, проведення аудиторських перевірок на прохання клієнтів, надання послуг із страхування.