Оптимальний рівень інфляції

Національний університет

Києво-Могилянська Академія

Департамент економічних наук

РЕФЕРАТ

З ТЕОРІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РИЗИКУ

Оптимальний рівень інфляції

Виконав: студент 4-го курсу

Олексій Цебро

Київ – 1999

ПЛАН

ВСТУП

  1. ПОНЯТТЯ ІНФЛЯЦІЇ

  1. ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ

  1. ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ

  1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ

  1. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ:

    1. МЕТОДИ АНТИІНФЛЯЦІЙНОГО ОПОДАТКУВАННЯ;

5.2. ПОЛІТИКА ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОХОДІВ;

    1. СКОРОЧЕННЯ ПОДАТКІВ У СВІТЛІ КОНЦЕПЦІЇ-ПРОПОЗИЦІЇ”;

    1. РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН В УМОВАХ ІНФЛЯЦІЙНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ.

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

Вступ.

Найефективнішим індикатором «здоров’я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо виразно деформація економічних механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць. Прикладом того є Німеччина 1920-1923рр., Австрія 1921-1923рр., СРСР 1921-1924рр., Грeція 1943-1944рр., Латиноамериканські країни 1970-1980рр. Інфляція в Угорщині після ІІ Світової війни була найвищою з усіх, відомих в історії світової економіки. 3 червня 1946 року були випущені банкноти на суму мільярд білліонів (1 млрд.млрд.). У червні 1946 року Золотий пенге 1931 випуску коштував 130 трильйонів паперових пенге. Ось чому вивчення інфляції є таким важливим і актуальним. У своїй роботі я намагався визначити суть, причини і наслідки, оптимальний рівень інфляції та шляхи подолання інфляційних криз.

1. Поняття інфляції.

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція (від лат. Inflatio - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни

1861 - 1865 рр. І означав процес збільшення паперово - грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після після першої світової війни.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж.М.Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Мілітаризм, змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. “Під інфляцією, - пише М.Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції”. Це положення переконує в тому, що причини інфляції - у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення.

На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого – як на стороні пропозиції, так і попиту: “В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція”.

З середини 60-х років у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та загально-економічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Іншими словами, зростання останньго часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Грошові та загально-економічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів – чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у, власне, грошово кредитній сфері – інфляційне зростання цін супровожується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді.

Інфляція – це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу.Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Згадаємо, що індекс цін визначає їх загальний рівень по відношенню до базового періоду. Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

Темп інфляції = T-L/L х 100% (1.1.),

де Т-індекс цін цього року, а L- індекс цін минулого року.

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

  1. Має бути постійна рівновага державного бюджету.

  2. Центральний банк повинен вести ідеальну політику.

  3. Державі не слід втручатися в розподіл прибутку.

  4. Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань.

Інфляція є тонке соціально - економічне явище , породжене дизпропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

2. Причини інфляції.

Незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися в наслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна конюктури ринку, дія зовнішньо економічних зв’язків, стихійних лих і т.д. Одже ріст цін викликиється різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція.Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

Так ріст цін, пов’язаний з циклічними коливаннями конюктури, неможна назвати інфляційним. По мірі проходження різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній для ХІХ - початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа - якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небуть місцевості зруйновані дома, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.

Що ж можна віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Назвем найважливіші із них.

По - перше, це диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що роявляється в дифіциті держбюджета. Якщо цей дифіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата» це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По - друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєні цілі означає не тільки втрату національного багацтва. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроміжний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збілшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По-третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в cвітогосподарські зв’язки збільшеють небезпечність «імпортованої» інфляції.

По-четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють цей фактор, що подолання інфляційних очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики

Безліч причин інфляції спостерігаються практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв’язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачеванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

3. Види інфляції.

Інфляція як явище виникла водночас з паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей не може бути. Розрізняють “класичну” і сучасну інфляцію.

Для “класичної” інфляції (XVIII – XIX ст.) характерним є її тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які збільшували видатки держави тощо). Сучасна інфляція має хронічний (сталий) характер. Вона перетворилась в постійний елемент процесу відтворення. Демонитизація золота, розрив зв’язків між паперовими, чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх пропозиції.

Причиною інфляції спочатку вважали повсюдний перехід до паперових грошей. Однак навіть після того, грошова емісія була взята під строгий контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що в інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною.

Інфляція може протікати помірно - бути «повзучою», при цьому виді інфляції ціни зростають не більше чим на 10% в рік. Така інфляція дозволяє ефективно коректовати ціни відповідно до змінюючимся умовам виробництва і попиту.

«Голопуюча» інфляція, при цьому виді інфляції ціни зростають від 20 до 200% в рік, є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод.

Найбільш згубною для економіки є гіперінфляція, показуюча собою астрономічне зростання кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст цін на товари. Роль самих грошей в таких виподках сильно зменшується і населення, і помислові підприємства переходять на інші, менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. В окремих випадках появляються окремі паралельні валюти, сильно зростая роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить сильний удар навіть по найбільш заможним прошаркам суспільства.

В теоріях, що опрацьовуються західними економiстами, виділяються у вигляді альтернативних концепцій інфляції попиту і інфляції витрат. Ці концепції розглядають різноманітні причини інфляції.

При інфляції попиту надлишок грошей виникає внаслідок зростання сукупних грошових витрат підприємств, державних і домашніх господарств. Попит в країні в цілому виявляється більшим сукупної пропозиції товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання рівня цін.

Iнфляцiя попиту спостерiгасться, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

Для з’ясування процесу нарощування iнфляцii попиту розглянемо криву сукупноi пропозицii, що мас три вiдрiзки (мал.1.):

P мал.1

АS

3

2

1 AD’

AD

0 Q

На першому вiдрiзку сукупнi витрати недостатнi i обсяг валового нацiонального продукту (сукупноi пропозицii) значно вiдстас вiд свого потенцiйного рiвня за умови повноi зайнятостi. У разi збiльшення сукупного попиту рiвень цiн не змiниться, бо буде вiдповiдно зростати й обсяг виробництва, тобто iнфляцiя поки що буде вiдсутня. Це пояснюсться тим, що iснує велика кiлькiсть незалучених у виробництво трудових i матерiальних ресурсiв, якi ще можна залучити за iснуючих на них цiн.

Поступово зростання попиту пiдштовхує розвиток сукупної пропозицii до другого вiдрiзку, зображенного на мал.1. Для цього стану економiки притаманне повнiше використання ресурсiв, а тому iх запаси поступово скорочуються i вони стають дорожчими. Починасться зростання цiн, тобто iнфляцiя. Iнфляцiю, що виникас на другому вiдрiзку кривої сукупної пропозицii, називають передчасною, тому що вона починається до появи повної зайнятостi i повного використання виробничих потужностей у країнi.

Подальше зростання сукупного попиту пiдштовхус сукупну пропозицiю до потенцiйно можливого обсягу виробництва, зображеного на мал.1 третiм вiдрiзком. На цьому вiдрiзку реальний валовий нацiональний продукт досягас свого максимуму, i тому подальше збiльшення сукупного попиту зумовлюс iнфляцiю, яку називають вже “чистою” на вiдмiну вiд передчасної.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошової емiсiї є одним з найважливiших чинникiв iнфляцiї попиту, оскiльки зростання пропозицii грошей збiльшус сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Не менш небезпечною є інфляція витрат, коли ціни зростають через збільшення витрат виробництва. Зрослі ціни вимагають нового збільшення витрат при купівлі необхідних виробничих ресурсів, що знову “штовхає” ціни вгору там, де ці ресурси застосовуються. Інфляційні стрибки цін в результаті посилюють один одного, їх зростання стає, по суті, самопідтримуючим, при чому із зростаючими темпами.

Два найважливіших джерела, що живлять інфляцію витрат, - це зростання номінальної заробітної плати і цін на сировину та енергію. Надмірне зростання заробітної плати, як правило, породжує інфляцію, тому профспілки, що вимагають постійного підвищення оплати праці, для праівників своєї галузі, повинні рахуватись із загальном економічним станом країни, середнім рівнем заробітної плати. Зростання витрат виробництва, що обертається накручуванням цін, веде до раптового, непередбачуваного зростання цін на сировинні ресурси, а особливо - на енергоносії, що в повній мірі відчула на собі економіка молодої незалежної України.

Iнфляцiя витрат, або iнфляцiя пропозицiї, спостерiгається в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцiї, тобто середнi витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукції, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок цього зменшується сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни. Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцiї витрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi.

Одним iз джерел iнфляцii витрат c рiзкi порушення (“шоки”) пропозицii. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицii розумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняноi економiчноi системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшус очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.

Графiчно процес iнфляцiєії витрат представлено на мал.2:

P AS’ мал.2

AS

P’

P

AD

0 Q’ Q Q

Внаслiдок вищеназваних обставин крива сукупноi пропозицii зсунеться вгору-лiворуч до AS’. Наслiдком цього буде пiдвищення цiн (вiд P до P’).

Але найстрашніше в інфляції втрат те, що вона породжує інфляційну психологію. Це явище виникає тоді, коли вмасовій свідомості людей існує впевненість, що інфляція буде наростати і на далі. При цьому працівники починають вимагати підвищення заробітної плати “під майбутнє зростання цін", а підприємці завчасно закладають у ціну своїх товарів очікуване зростання витрат на сировину, енергію, робочу силу і кредит.

Всі ці види інфляції існують тільки при відкритому її становищі - тобто при відносно вільному ринку. При «прихованій» інфляції ріст цін на товари і послуги може не спостерігатись, а знецінення грошей може виражатись в дефіциті прпозиції.

Також інфляція може бути збалансованою і незбалансованою. При збалансованій інфляції ціни піднімаються відносно помірно і одночасно на більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах середньорічного росту цін піднімається процентна ставка державного банку і таким чином ситуація стає рівносильна стабільним цінам. У випадку незбалансованої інфляції ціни на різні товари і послуги піднімаються неодночасно і по-різному на кожний тип товару.

Існує також очікувана і неочікувана інфляція. Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на який небуть перріод часу і вона як правило є прямим результатом діянь влади. В якості прикладу можна навести лібералізацію цін в Росії в 1992 році і відповідний прогноз росту цін напередодні - в грудні 1991р. Не зайвим буде розглянути також експансiонiстську фiскальну полiтику держави, яка досить часто стає генератором iнфляцiї. Припустимо, що економiчна система знаходиться у станi рiвноваги й експерти розраховують на таку стабiльнiсть у майбутньому. Але, виходячи iз полiтичних мiркувань, наприклад, в зв’язку з наближенням президентських виборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшує збiльшити виплати з державного бюджету, знизити податки й негайно розпочати реалiзацiю проектiв для створення нових робочих мiсць. Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва й скорочення безробiття, досягнуте адмiнiтсрацiєю президента, зробить неабиякий вплив на результати виборiв. Отже, складається проект нереально розширеного державного бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цi плани почнуть реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану рiвноваги. Дiйсно, спочатку реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне.

Але, вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати свої очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття.

Один з можливих варiантiв реакцii уряду на iнтенсивне пiдвищення цiн полягас у припиненнi стимулювання економiчного зростання. Тодi iнфляцiя буде припинена, але обсяг виробництва знову зменшиться до природного рiвня, а норма безробiття зросте до свого природного значення. Iнша альтернатива полягас у продовженнi експансiонiстськоi податково-бюджетної полiтики. В такому разi протягом деякого часу буде можливо пiдтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а норму безробiття-меншою за їх природнi рiвнi. Однак вибiр цього варiанту буде означати продовження розвитку iнфляцiйних процесiв. Можливо, що деякий сталий з року в рiк темп iнфляцii виявиться недостатнiм для того, щоб втримати безробiття на рiвнi нижчому за природний. Для тривалого утримання безробiття на такому рiвнi з кожним роком прийдется навiть прискорювати темпи iнфляцiї.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвитку капiталiстичних країн часiв вiльної конкуренцiї.

Як бачимо, iнфляцiя є дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займас одне з головних мiсць серед засобiв державного регулювання економiки. Проте ключовий момент сучасноi iнфляцii полягас в тому, що вона розвивасться як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя має властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить її пiдвищитись або впасти. Розглянемо мал.3:

P Q мал.3

AS’

P’=1,14P AS

P’

P AD’

AD

0 Q

Припустимо, що, розраховуючи на зростання рiвня цiн в майбутньому на 14% щороку, пiдприсмства орiєнтуються на вiдповiдне збiльшення середнiх витрат, i передбачливо пiдiймають цiни на власну продукцiю. Це змiщує криву сукупної пропозицii вiд AD до AD’ на 14% щороку. Якщо уряд продовжуватиме збiльшувати грошову масу, то крива сукупного попиту буде рухатись вгору таким самим темпом до AS’. Макроекономiчна рiвновага перемiщуватиметься з точки Е в Е’. Цiни будуть зростати, а реальний обсяг виробництва залишиться на тому ж рiвнi. Отже перетин кривих AD i AS кожного року буде на 14% вище за попереднiй. Цiни зростатимуть на 14% з року в рiк: iнерцiйна iнфляцiя становитиме 14% на рiк.

Iнерцiя в очiкуваннi iнфляцiйних процесiв є головною причиною iнфляцiї, що супроводжується спадом виробництва. Вона продовжує “тягнути” вгору криву сукупної пропозицiї навiть пiсля обмежуючих заходiв з боку уряду. В умовах, якщо замовленi виробниками бiльш високi цiни на продукцiю не супроводжуються вiдповiдними заходами уряду по збiльшенню грошовоi маси, загострюється процес стагфляцiї*. Крiм того, зростання цiн зменшус наявну реальну грошову масу, що веде до скорочення сукупного попиту. Проте пiдприємства, як i ранiше, очiкуючи пiдвищення цiн, пiднiмуть сукупну пропозицiю вiд AS до AS’.Паралельно з зростанням цiн буде йти спад виробництва.

Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозованих тенденцій економіки і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект Пігу»- різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.

* Стагфляцiя-поняття, що запроваджене в обiг на початку 70-х рокiв. Воно описус таку економiчну ситуацiю, в якiй висока норма безробiття в умовах стагнацii посднусться з високим сталим темпом iнфляцii. Явище стагфляцii нинi пояснюють головним чином iнерцiйною природою iнфляцiйних процесiв.

4. Соцiально-економiчнi наслiдки iнфляцiї

Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал.

Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцii, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.

В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.

Iнфляцiя є головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд її дiєю змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшується реальна прибутковiсть iнвестицiй.

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливає на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицiї, перемiщуючи вгору криву сукупної пропозицiї, пiдвищать цiни i зменшать обсяг виробництва.

Iнфляцiя також породжус багато iнших спотворень в економiцi. Часто уряди не змiнюють реальної вартостi своїх програм, що фактично скорочується, коли цiни зростають. Це вiдбувасться частково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованi в залежностi вiд зростання рiвня цiн. Деякi види державних закупок можуть “проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номiнальнi витрати будуть меншi за необхiднi при зростаннi рiвня цiн, так що реальнi витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовi витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд є неспроможним збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях iнколи виявляється, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнi роки.

Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньої торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цiх країнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацii цiн тiсно пов’язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках.

Звичайно, негативний вплив iнфляцiї на економiчну систему цим не обмежується, iншi, не менш важливi, наслiдки iнфляцiї буде розглянуто у наступних розділах.

*Якщо iнфляцiя тривас досить довго, то у ринкових процентних ставках поступово передбачасться поправка на iнфляцiю. Скажiмо, початково в економiцi була 3%-на ставка та стабiльнi цiни, i передбачасться зростання цiн на 9% за рiк. Тодi за закладнi платитимуть 12%, а не 3%. Номiнальна ставка 12% вiдбивас реальну процентну ставку 3% плюс iнфляцiйну надбавку 9%. Перерозподiлу доходу та багатства немас, коли процентнi ставки вiдрегульованi.

5. Антиiнфляцiйна полiтика держави

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзусться шляхом змiн у системi оподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощi, що припадають на долю економiки краiни.

5.1. Методи антиiнфляцiйного оподаткування

В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобто випадок, коли цей елемент економiчної системи країни до дiй в умовах iнфляцiї не пристосований.

У разi, якщо податкова система країни має труднощi з адаптацiєю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

По-перше, iз зростанням рiвня цiн частка податкових виплат у загальному обсязi реальних доходiв збiльшусться, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцiї до номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякої проблеми, оскiльки в такому разi люди сплачували б однаковий, не залежний вiд рiвня цiн вiдсоток своїх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування при використаннi його прогресивної форми має тенденцiю зростати разом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальних доходiв, тим самим збiльшус й частку податкiв у складi реальних доходiв.

Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема дуже складна проблема, оскiльки зростання капiталу, пов’язане з приростом ринкової вартостi активiв, реагує на iнфляцiю бiльш оперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi не вдалося досягти суттєвого успiху у нейтралiзацiї наслiдкiв впливу iнфляцiї на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi у сферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiї полягас саме у тому, що вона збiльшус фактичне оподаткування капiталу.

Подiбна проблема оподаткування виникає й по вiдношенню до доходiв у вигдядi вiтсоткiв на капiтал. Вiзьмемо простий приклад. Припустимо, що iнфляцiя збiльшується з 5 до 10% й вiдсотковi ставки зростають разом з iнфляцiєю в пропорцiї один до одного,як це й припускасться залежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiтсотковоi ставки на 5 пунктiв реальна вiтсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюється. Але, якщо номiнальний доход на вiтсотки оподатковусться в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирас у виглядi податку 1,4 вiтсоткового пункту(0,28 5%) з сукупних п’яти пунктiв iнфляцiйної надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. У цьому разi кредитор фактично несе збитки в наслiдок дiї iнфляцiї, тодi як уряд має зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й є одним з негативних ефектiв iнфляцiї.

Слiд зазначити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсоткової ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцiї, що зберiгає реальну вiдсоткову ставку постiйною.

Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликас втрати в економiцi, якщо iнститути влади адаптованi до неї не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватного оподаткування доходiв й прогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд адекватним оподаткуванням в умовах iнфляцiї мається на увазi такий метод зтягування податкiв, за якого не оподатковується iнфляцiйний компонент приросту активiв. Розглянутий вище негативний вплив iнфляцiї на податкову систему, змусив багато країн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричинясться iнфляцiєю. Так було проiндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США.

Використання “стримуючої” податково-бюджетної полiтики є одним iз шляхiв усунення загрози iнфляцiї. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуване пожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки. Правильне поєднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримас криву сукупного попиту у бажаному положеннi AD, а економiчну систему-в станi стабiльностi.

5.2. Полiтика податкового регулювання доходiв

(TIP) - орiснтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiв не пiднiмати цiни й зарплату.

TIP-це система, при якiй за допомогою податкової системи фiрми й зайнятi на них робiтники заохочуються або навпаки в залежностi вiд зростання рiвня цiн й зарплати.

Розглянемо цiновий рiзновид TIP. Фiрмам повiдомлясться, що рiвень сплачуваних їми податкiв залежить вiд зростання цiн на їх продукцiю. Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликас нiяких штрафних санкцiй, за кожний наступний вiдсотковий пункт уряд збiльшує ставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний вiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

За умов реалiзацiї такої полiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являється стимул не допускати значного збiльшення цiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцiї скоротяться. Подiбний механiзм може бути реалiзований й у вiдношеннi зарплати.

Можна зробити висновок, що на практицi iснує дуже тiсний взаємозв’язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiни на товари та послуги. Таке корегування цiн державою за допомогою податковоi системи вiдноситься до непрямих методiв контролю за цiнами.

5.3. Скорочення податкiв у свлi

концепцiї пропозиц

Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримує пересування кривої сукупного попиту вгору або змушує її зсуватися вниз вiдносно кривої сукупної пропозицiї буде стримувати темпи iнфляцiї. Аналогiчного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозицiю. Такий пiдхiд до економiчної практики став вiдомим як “концепцiя пропозицiї”.

Малюнок 4 iлюструє, яким чином економiчна полiтика “концепцiї пропозицiї” мала б сприяти усуненню iнфляцiї. Економiчна система спочатку знаходиться у станi рiвноваги на довгостроковому iнтервалi в точцi E . Якщо не вiдбувається нiяких змiн з боку сил, формуючих пропозицiю в економiчнiй системi, то пересування кривої сукупного попиту з AD до AD’ перевело б економiчну систему в точку Е - в новий стан рiвноваги на короткостроковому iнтервалi. В економiчнiй системi виникла б iнфляцiя.

Однак припустимо, що в той момент, коли пересувається крива сукупного попиту, економiчна полiтика у рамках “концепцiї пропозицiї” досягає мети пiдвищення природного рiвня реального обсягу виробництва до Q’. Це вiдповiдало б перемiщенню кривої сукупної пропозицiї на довгостроковому iнтервалi iз положення n у положення n’. Якщо не вiдбувасться нiяких змiн в очiкуваному рiвнi цiн на фактори виробництва, то разом з нею зсунеться праворуч до AS’ й крива сукупної пропозицiї на короткостроковому iнтервалi. При умовi вказаних пересувань кривої пропозицiї, економiчна система досягне нової рiвноваги в точцi Е , запобiгши при цьому будь-якому пiдвищенню цiн.

P n n’ мал.4

AS’

AS AD AD’

0 Q Q’ Q

Основне питання полягає в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшення природного рiвня реального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцiї пропозицiї” як один iз способiв досягнення цього результату розглядають змiнення у податковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що на протязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природного рiвня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцiї пропозицiї”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяла розвитку процесiв накопичення та iнвестування, а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiя ще бiльш посилила проблему. Не тiльки корпорацiї i дуже заможнi люди страждали вiд високих податкiв. Поєднана дiя iнфляцiї, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за бiльш високою ставкою. Основою економiчної програми прибiчникiв “концепцiї пропозицiї” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiй по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалося реформувати систему податкiв на доходи вiд приросту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковi стимули (пiльги для пiдприсмств, що збiльшують обсяги виробництва) - це стимулювало б накопичення та iнвестицiї. По-третє, практика iндексацiї мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувались iнфляцiєю.

5.4. Регулювання цiн в умовах iнфляцiйної

нестабiльностi

Надзвичайно важливу роль грає державний контроль над цiнами, особливо в умовах кризи економiки i виходу з неї.

Пiд контролем над цiнами розумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв - вiд помiрних обмежень до примусового встановлення верхнiх границь зростання цiн, що проводяться у рамках економiчної полiтики.

Одним з пiдходiв є перевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалi їх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед “заморожуванням”. При цьому пiдвищення цiн вважасться допустимим, якщо, наприклад, воно було пов’язано з ростом цiн на iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливо контролювати); недопустимим-якщо його причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробiтноi плати.

Заморожування цiн дозволяс долати iнфляцiйнi очiкування населення, господарюючих суб’єтiв, кредитної cистеми, внести деяке заспокоєння в економiку.

В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаються картельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiсю з сторiн, що беруть в них участь буде уряд, що забеспечує загальну узгодженiсть цiн.

Максимальний рівень ціни являє собою законодавчо встановлену максимальну цiну, яку продавцю дозволяєтся запрошувати за свiй товар або послугу.

В широких маштабах максимальнi рiвнi цiн, або загальний контроль за цiнами, застосовуються для обмеження iнфляцiйних процесiв в економiцi.

На приклад, економiчне процвiтання обумовлює пересування кривої попиту на даний вид товару праворуч, так що, як показано на мал.5, рiвноважна, або ринкова цiна дорiвнюс Р. З одного боку швидке зростання цiн на товари сприяє розвитку iнфляцiї, з iншого-виключає з числа покупцiв товару тих споживачiв, чиї грошовi доходи не встигають за швидким зростанням цiн.

Тому, щоб протистояти iнфляцiї й дозволити малозабеспеченим громадянам купувати необхiднi їм товари, уряд може встановити максимальний рiвень цiн.

Причому, встановлення обмеження цiни мас сенс тiльки при умовi, що нова цiна буде нижчою за рiвноважну.

Якi ж будуть наслiдки введення цього обмеження? Спроможнiсть вiльного ринку нормувати споживання буде паралiзована. Iснування обмеження цiн створює стiйкий дефiцит даних товарiв. Так, при цiнi Р’ обсяг попиту на товар буде дорiвнювати Q , а обсяг пропозицii тiльки Q . Отже, виникас стiйкий дефiцит, що дорiвнюс рiзницi мiж Q i Q.

P мал.5

S

D

Р

Р’

0 Q Q Q Q

Оскiльки введення цiнового обмеження призводить до виникнення стiйкого дефiциту даної продукцiї, розмiр якого визначасться вiдрiзком Q(s)Q(d), уряду приходиться приймати на себе пiклування про нормування її для споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.

Це здiйснюється, наприклад, шляхом введення карткової системи. Однак використання карткової системи не вирiшує iншоi проблеми. Дiйсно, крива попиту на мал.5 свiдчить про наявнiсть великої кiлькостi покупцiв, що прагнуть купити товар по цiнi, що перевищує встановлений максимум.

I, звичайно, для продавцiв вигiднiше реалiзувати його по бiльш високiй цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за цiнами, нелегальнi “чорнi ринки”-ринки, на яких товари купуються й продаються по цiнах, вищих за встановлену межу - отримують широке поширення.

Проблеми у реалiзацiї полiтики контролю за цiнами можна також пояснити значними адмiнicтративними складнощами її проведення. До органiв контролю постiйно пред’являються вимоги зробити виключення для тих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвноваги й посилення дефiциту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростає, й, в кiнцi-кiнцiв, це надзвичайно ускладнює контроль.

Iнша проблема полягає у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитись некорисним й лише погiршити ситуацiю.

Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект i має особливе значення в кризовi перiоди, її реалiзацiя може призвести до дуже небажаних наслiдкiв.

У короткостроковому планi пряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацiї нацiональної економiки. Так, у державi можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздрiбних цiн i це призведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наслiдки централiзованої моделi регулювання. “Заморожування” цiн i заробiтної плати обмежить мiжгалузевий перелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiлової активностi, стримуватиме зростання доходiв.

Як приклад можна навести спроби уряду США ввести пряме регулювання внутрiшньоамериканських цiн на енергоносiї, якi, вiдбиваючи зростання iмпортних цiн на нафту, нафтопродукти та природний газ, зростали у 1974-1981 роках дуже високими темпами, стимулюючи розкручування iнфляцiйної спiралi в країнi.

“Заморожування” внутрiшнiх оптових цiн на нафту, нафтопродукти й природний газ, стримуючи на перший погляд розвиток iнфляцiйних тенденцiй, призвело до ряду негативних наслiдкiв в американськiй економiцi. Нестача iнвестицiй в енергетичне господарство, вiдсутнiсть зацiкавленостi у видобувних корпорацiй щодо розробки нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рiвнем внутрiшнiх цiн призвели до того, що чистий iмпорт нафти до США, незважаючи на зростання свiтових цiн, продовжував аж до 1981 року збiльшуватися високими темпами.

Р.Рейган, якого пiдтримував великий бiзнес, ставши президентом, вiдразу ж вiдмiнив контроль над внутрiшнiми цiнами на нафту й нафтопродукти (у сiчнi 1981 р.). “Контроль над цiнами стримував виробництво, стимулював споживання, пригнiчував технологiчнi досягнення й робив США бiльш залежними вiд енергетичного iмпорту”,-так коментував Р.Рейган своє рiшення. За оцiнками спецiалiстiв, тiльки в результатi вiдмiни контролю над цiнами чистий iмпорт нафти у США в 1983 р. скоротився на 54% порiвняно з 1980 р.

Висновки

Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих країн свiту i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.

Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди.

Вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це-найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва.

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснус функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього. Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя - це не лише свiдотство слабкостi економiки, а й свiдотство слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi.

Література

  1. Амосов А. Інфляція і криза: шляхи виходу - М.: Преса, 1992.

  2. Воронiн Д. "Інфляція - гірший з податків" //Діло №2, економічний додаток до газети "Російські вісті".

  3. Давидов А. Ю. Інфляція в економіці: світовий досвід та наші проблеми - М.: Республіка, 1991.

  4. Долан Е. Макроекономіка - С.-Петербург: Індекс, 1994.

  5. Кучукова Н. С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності" //Гроші і кредит №5, 1993.

  6. Лушин С. І. "Звідкіля взялась інфляція?" //Фінанси №9, 1992.

  7. Макконнел Р., Брю С. Л.. Економікс: принципи, проблеми, політика - М.: Республіка, 1992.

  8. Маневич В. І., Перламутров В. Л. "Про iнфляційну політику" //Фінанси №8, 1993.

  9. Самуельсон П., Нордгауз В. Економіка. - К.: Техніка, 1994.

  10. Тимофієв В. "До питання антиінфляційного оподаткування й регулювання цін в умовах ринкових відносин" //Економіка України №1, 1993.

  11. Фішер С., Дорнбуш Р. Економіка - М.: Преса, 1993.

  12. Чувілін Е. Д., Дмітрієва В.Г. Державне регулювання цін в капіталістичних країнах: Політіздат, 1991

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Добавить комментарий

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!: