Особливості оцінки кредитних ризиків банку

Зміст

Вступ

У міжнародній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрямок, банківського аналізу. Значна увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів контролю, оцінювання та моніторингу ризиків, а також створенню відповідних систем управління.

Підвищений рівень ризиковості кредитних операцій може бути причиною не тільки погіршення ліквідності банку і зменшення прибутковості, а й невиконання своїх зобов’язань перед клієнтами, наслідком чого буде банкрутство, втрата коштів вкладників, порушення системи організації безготівкових розрахунків в народному господарстві. Тому вирішення проблеми зменшення ризиковості кредитних операцій, їх мінімізації є завдання не тільки працівників того чи іншого банку, а і держави в особі Національного банку України.

Актуальність даної теми зумовлена необхідністю аналізу та управління кредитними ризиками для забезпечення фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності банківської установи.

Особливості оцінки кредитних ризиків банку

Для вітчизняного банківського сектору актуальним є використання в процесі організації кредитної діяльності провідних методів діагностики кредитного ризику на основі світового досвіду його оцінки.

У сучасних умовах досить могутнього впливу негативних зовнішніх і внутрішніх факторів лише обмежена кількість банків розробляє свою ризикову стратегію управління кредитними ризиками з обов’язковою наявністю концептуальної складової.

Система управління ризиками повинна мати такі основні рівні:

• Спостережна Рада, що представлена Комітетом з ризик-менеджменту, якому делеговані права й обов'язки щодо проведення політики управління ризиками та контролю за її виконанням;

• Правління банку, що частково делегує свої функції відповідним профільним колегіальним виконавчим органам Банку - постійно діючим комітетам, затверджені відповідні положення та персональний склад цих комітетів;

• управління ризиками - постійно діючий підрозділ банку, до основних завдань якого відноситься: ідентифікація, вимір, оцінка, контроль, моніторинг та аналіз банківських ризиків, визначення причин їх виникнення та надання пропозицій щодо їх мінімізації; удосконалення існуючих методів управління ризиків з урахуванням законодавчих та нормативних актів, зовнішніх і внутрішніх факторів впливу на діяльність банку;

• філії – на керівників філій покладена відповідальність за якісне управління

ризиками в підпорядкованих їм установах банку в межах визначених Правлінням банку повноважень та установлених для них індивідуальних лімітів.

Система управління ризиками має постійно вдосконалюватися і спрямовуватися не лише на виконання вимог та рекомендацій Національного банку України, зовнішніх аудиторів, міжнародних рейтингових агентств, Базельського комітету з банківського нагляду, а і на прийняття упереджувальних заходів по запобіганню втрати банком активів, доходів, капіталу, платоспроможності, ліквідності, а також на відповідальне ставлення до коштів клієнтів та гарантоване виконання усіх зобов’язань перед клієнтами Банку.

Система управління ризиками повинна включати систему лімітів і обмежень, систему інформаційно-аналітичної підтримки, систему ціноутворення по активних і пасивних операціях, методологічне забезпечення. Управління ризиками має здійснюватися на консолідованій основі.

Спостережна Рада банка має затвердити Політику управління ризиками, яка визначатиме основні принципи і практичні підходи по прийняттю, контролю і мінімізації банківських ризиків і розглядається як найважливіша складова загальної політики банку, спрямованої на виконання його стратегічних завдань і цілей.

Політика управління ризиками має містить принципи, систему, мету, основні завдання управління ризиками, визначення ризиків банківської діяльності, повноваження і відповідальність структурних підрозділів банку по управлінню ризиками і т.д.

Для ефективного управління кредитним ризиком в банку має бути створено Кредитний комітет по кредитуванню юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, Кредитний комітет по кредитуванню фізичних осіб та кредитні комітети в філіях, яким встановлені ліміти щодо кредитних операцій.

В банку необхідно буде створити відповідну нормативну базу з цього питання (кредитну політику, положення про кредитування, процедури з кредитування, методику оцінки фінансового стану позичальників/контрагентів, процедуру та технологічні карти, інші положення та методики, порядки, стандарти, тощо).

З метою управління індивідуальним кредитним ризиком структурні підрозділи Банку мають здійснювати аналіз кожного кредитного/інвестиційного проекту та надавати відповідні висновки кредитним комітетам банку.

Якщо обсяг кредиту перевищує повноваження Кредитного комітету, рішення по кредитному/інвестиційному проекту після розгляду Кредитним комітетом приймається Правлінням банку. Для мінімізації індивідуального кредитного ризику необхідно встановлювати індивідуальні ліміти щодо обсягів здійснення активних операцій, зокрема - граничні обсяги заборгованості за кредитами на одного позичальника за рішенням кредитного комітету філії.

З метою диверсифікації фінансових ризиків при здійсненні активних операцій банком, мінімізації кредитних ризиків необхідно затвердити оптимальний перелік страхових випадків, які підлягають страхуванню в акредитованих банком страхових компаніях.

Для визначення реальної ринкової вартості об’єктів застави, що пропонується позичальниками банку у якості забезпечення за наданими кредитами, керівництву банку необхідно прийняти рішення про залучення оціночних компаній для здійснення незалежної експертної оцінки ринкової вартості запропонованого забезпечення, розробити та впровадити порядок роботи із заставою за кредитними операціями банку та типові форми для огляду і оцінки майна.

По кожному предмету застави мають розглядатися питання щодо доцільності прийняття в забезпечення запропонованого майна, аналізується його ринкова вартість та ліквідність, у разі прийняття майна в забезпечення - вноситися відповідні записи до державних реєстрів та страхується майно на весь термін дії кредитної угоди.

Управління портфельним кредитним ризиком базується на аналізі звітності банку, який включає аналіз кредитного портфеля у розрізі категорій кредитів (стандартна, субстандартна, під контролем, сумнівна, безнадійна), дебіторської заборгованості, цінних паперів, залишків на коррахунках в інших банках, обсяг заборгованості за простроченими та сумнівними до отримання нарахованими доходами, обсягів сформованих відповідних резервів, а також концентрації кредитних вкладень банку в галузі економіки країни.

Управління ризиками та казначейство контролює ризик концентрації кредитів на одного позичальника та їх лімітування шляхом зіставлення розміру максимальної заборгованості перед банком по групі взаємозалежних контрагентів і розміру регулятивного капіталу банку при кожній новій видачі кредиту одному або декільком контрагентам із групи і по інсайдерам (по кожному і по усім в цілому) відповідно до вимог Національного банку України.

Банк проводить виважену політику при наданні міжбанківських кредитів та встановленні і веденні кореспондентських відносин з іншими банками.

З метою мінімізації ризиків щодо міжбанківського кредитування в банку необхідно розробити та впровадити Положення про встановлення лімітів на банки-контрагенти та контроль за їх використанням. Відповідно до вищезгаданого положення управлінням ризиками щомісячно повинна здійснюватися робота по формуванню бази даних фінансової звітності банків-контрагентів та розрахунок величини глобального ліміту на такий банк з подальшим його розподілом на ліміти за видами операцій.

Більшість кредитних організацій орієнтується, в основному, на реалізацію короткострокових цілей. У результаті погіршується прибутковість і фінансова стійкість розвитку, виникають проблеми в міжбанківській конкурентній боротьбі.

Розгляд методів зниження ризику при кредитуванні, тобто заходів, спрямованих на зменшення ймовірності та обсягу втрат і збитків для кожної кредитної операції внаслідок неповернення позичальником заборгованості, почнемо з лімітування кредитів – нормативне визначених показників максимального ризику.

Лімітування кредитів – це спосіб встановлення сум граничної заборгованості за позиками конкретному позичальнику. Воно здійснюється шляхом визначення лімітів надання позик, які уособлюють граничну суму кредиту, котру позичальник має право отримати в банку. Акціонерні комерційні банки використовують одну з таких форм лімітування кредитів відкриття кредитної лінії, котра є юридичне оформленим зобов’язанням банку перед позичальником надавати йому протягом обумовленого терміну кредити в межах встановленого ліміту. При цьому банк, надаючи позику, повинен контролювати дотримання обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків.

Зі свого боку, банки у процесі кредитування та контролю погашання кредитів формують страховий резерв на відшкодування можливих втрат за наданими позиками ґрунтуючись проведеною попередньою та поточною класифікацією за групами ризиковості кредитів.

Даний резерв формується тільки на покриття безнадійної (збиткової) кредитної заборгованості за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма наданими позиками, в тому числі за врахованими векселями та міжбанківськими позиками, операціями фінансового лізингу. Розмір резерву визначається загальною сумою всіх позик, класифікованих за ступенем ризику та зважених коефіцієнт ризику, на відповідний кожній групі кредитів.

Але найголовнішим методом захисту від кредитних ризиків, визначення необхідного обсягу позики та можливих шляхів повернення заборгованості банку є аналіз та оцінка кредитоспроможності клієнта, його фінансового стану, прогнозування ризику неповернення кредиту.

У світовій банківський практиці використовуються два підходи до виявлення та оцінки ризиків кредитування, які можуть використовуватись разом або відокремлено:

суб’єктивна (логічна) оцінка експертів або кредитних інспекторів;

автоматизовані системи скорингу.

Суб’єктивна (експертна) оцінка характеризує ступінь переваги одних показників над іншими. На підставі наявної інформації спеціаліст банку намагається скласти “узагальнений портрет” потенційного позичальника та порівняти його зі “стандартними образами” позичальників, які асоціюються із різним рівнем ризику.

Суб’єктивна оцінка, як правило, доповнюється системою моніторингу, який розкриває кредитну історію потенційних клієнтів. Перш за все, шляхом використання інформації, яка отримується від кредитних бюро.

Другий підхід є більш розповсюдженим у світовій банківській практиці та отримав назву “скоринг”. Традиційно скорингом вважають математичну або статистичну модель, за допомогою якої на підставі кредитної історії “минулих” клієнтів, банк намагається визначити, наскільки велика вірогідність того, що окремий потенційний позичальник поверне кредит у обумовлений строк.

Широке розповсюдження скорингових систем для виявлення та оцінки ризиків роздрібного кредитування пояснюється наявністю великої кількості однотипних позичальників у цій сфері кредитування.

Залежно від задач скорингові системи поділяють на наступні групи:

скоринг кредитної заявки (application scoring) – оцінка претендентів на отримання кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішення про можливість надання кредиту;

скоринг поведінки (behavioral scoring) – оцінка вірогідності погашення вже виданих кредитів. Здійснюється з метою оцінки ризиків за вже виданими кредитами та прийняття превентивних заходів щодо зниження ризиків;

скоринг погашення (collecting scoring) – оцінка можливості повного або часткового погашення кредиту позичальником при порушенні ним термінів погашення кредиту. Здійснюється з метою прийняття рішень щодо погашення вже прострочених кредитів.

Серед моделей (методів класифікації), які можуть бути використані під час розробки скорингової системи, доцільно виділити наступні:

варіанти лінійного програмування;

нейронні мережі;

генетичний алгоритм;

метод найближчих сусідів;

статистичні методи, які базуються на дискримінаційному аналізі (в т.ч. лінійна регресія, логістична регресія);

data mining.

Оцінка якості моделей, що використовує банк, може відбуватися із застосуванням наступних методів: бек-тестінг (backtesting), стрес-тестінг (stress testing), аналіз чутливості до кредитних ризиків, забезпечення незалежного нагляду та контролю за моделями, що використовуються.

Склад вхідної інформації, що може використовуватись під час виявлення (ідентифікації) та оцінки (вимірювання) кредитних ризиків на портфельному рівні, може містити наступні дані:

загальну інформацію про позичальників;

інформацію про фінансовий стан позичальників;

інформацію про стан обслуговування позичальниками зобов’язань;

інформацію про забезпечення за операціями;

інформацію про стан показників зовнішнього середовища, які можуть впливати на якість роздрібного кредитного портфеля;

інформацію Національного банку України та інших державних та недержавних установ;

іншу необхідну інформацію, в т.ч. інформацію про операції, які не входять до складу роздрібного портфеля банку.

Серед основних показників, що можуть використовуватись для оцінки кредитних ризиків на портфельному рівні, є:

міграція кредитних рейтингів – прогноз зміни кредитного рейтингу (вірогідності дефолту) позичальника, кредитної операції у майбутньому;

кореляція кредитних подій – оцінка впливу можливих змін, які пов’язані із окремою кредитною операцією або окремим портфелем кредитних операцій на інші кредитні операції або інші портфелі кредитних операцій;

розмір економічного капіталу, необхідного для покриття кредитних ризиків – розмір резерву необхідного для покриття непередбачуваних збитків, які можуть виникнути із заданим рівнем довіри;

рівень очікуваних збитків – розмір втрати від проведення кредитних операцій, які можуть виникнути з заданим рівнем довіри;

ефективний термін до погашення – середньозважений термін до погашення портфеля кредитів. Такий термін має враховувати кількість, періодичність платежів за борговим фінансовим інструментом, а також існуючий рівень відсоткових ставок на ринку.

Оптимізація ризиків роздрібних портфелів банку забезпечується завдяки використанню спеціальних механізмів визначення окремих параметрів кредитної операції залежно від індивідуальних ознак кредиту, характеристик позичальника та забезпечення, а саме:

визначення максимальної суми кредиту;

встановлення ціни на кредит, яка забезпечує банку необхідний рівень дохідності та дозволяє компенсувати кредитні ризики;

встановлення вимог до термінів та умов надання і погашення кредитів;

встановлення вимог до валюти кредитування;

встановлення вимог до забезпечення за кредитами.

Окрім вищенаведених, банком можуть використовуватись наступні інструменти оптимізації ризиків на портфельному рівні:

формування резервів під кредитні ризики;

встановлення портфельних лімітів (обмежень);

встановлення вимог до страхування ризиків, що виникають під час кредитування;

використання похідних фінансових інструментів (кредитних деривативів);

встановлення стандартизованих вимог до розгляду та супроводження окремих груп кредитів (вимог до адміністрування кредитів).

Важливими передумовами для налагодження ефективної системи адміністрування кредитного портфеля є впровадження спеціальних процедур щодо розгляду та супроводження кредитів, а також автоматизація процесу збору, накопичення та аналізу інформації про стан та динаміку кредитного портфеля.

Інформація починає вноситись до інформаційної системи на етапі розгляду кредитної заявки і до моменту повного виконання позичальником зобов’язань перед банком або списання кредиту за рахунок резервів. Будь-які зміни стосовно вищенаведеної інформації мають вноситись до інформаційної системи.

Управління кредитними ризиками в цьому аспекті виступає як сукупність науково обґрунтованої методології, успішно апробованих методів та інструментів мінімізації ризиків (рис. 1).

Рис. 1. Методологія управління кредитними ризиками

Управління кредитними ризиками з позицій комерційного банку можна представити як процес, що послідовно проходить наступні етапи:

1)вироблення стратегії управління кредитними ризиками;

2)ідентифікація (розпізнавання) ризику;

3)оцінка наслідків настання ризиків;

4)вибір рішень про управлінський вплив (тактика управління ризиками);

5)контроль і корегування управління кредитними ризиками.

Кожний з перерахованих вище етапів виконує визначені задачі і функції, у своїй сукупності формуючи методологію управління кредитними ризиками, стратегічний рівень аналізу.

Рішення методологічних (стратегічних) задач можливе за умови правильно виробленої тактики, що являє собою систему методів управління кредитними ризиками – аналітичний апарат дослідження. Застосування методів управління ризиком створює об’єктивні передумови для появи похідних (інструментів), до числа яких можна віднести результати від застосування того або іншого методу.

Виходячи з приведеної етапізації, стратегічному управлінню належить основна, домінуюча роль як першому етапові процесу управління кредитними ризиками, на якому вирішується питання прийняття ризикових стратегій у секторі дії кредитних ризиків.

З метою підвищення конкурентоздатності кредитні підрозділи банків розробляють методики оцінки кредитного ризику одного або групи позичальників, описують індивідуальні умови кредитування для кожного клієнта.

Оскільки кредитна політика є одним з найважливіших стратегічних документів, прямо пов’язаних з управлінням кредитними ризиками, то йому повинна приділятися найпильніша увага з боку керівництва банку і працівників, що безпосередньо знаходяться в орбіті дії кредитних ризиків.

Кредитна політика банку передбачає розробку механізмів реалізації ризикової стратегії. До них належать:

• формування системи внутрішніх кредитних рейтингів;

• удосконалення регламентів і процедур (у т.ч. централізації і децентралізації прийняття рішень);

• установлення лімітів (портфельних, концентрації, галузевих, максимального розміру на одного позичальника, максимального терміну кредитування тощо);

• моніторинг поведінкових характеристик відкритих ризикових позицій;

• корегування і регулювання негативних відхилень у траєкторії їхнього проходження.

У здійсненні оцінки кредитного ризику неабияку роль відіграє зібрана інформація про позичальника. Саме тому важливу роль у покращенні проведення аналізу і оцінки кредитних ризиків в Україні відіграє удосконалення і покращення Єдиної інформаційної системи “Реєстр позичальників”, створеної Національним банком України. Чим більш повна і детальна інформація про позичальника буде висвітлена у реєстрі, тим швидше і легше буде оцінити ризикованість кредитної операції і прийняти рішення про видачу кредиту.Аналітики вітчизняних банківських установ все частіше почали звертати свою увагу на зарубіжний досвід проведення оцінки кредитних ризиків. У високо розвинутих країнах останнім часом широко застосовують методики кредитного рейтингу як сукупності встановлених параметрів оцінки кредитоспроможності позичальника.

В банках Англії проводиться оцінка потенційного ризику неплатежу за кредит по методиках PARSEL та CAMPARI, а американські банківські установи використовують методику, яка називається “Правило п’яти сі”. Як переконує практика, використання даних методик дозволяє зарубіжним банківським установам організувати кредитний процес таким чином, щоб якість кредитного портфеля була найкраща.

Також при оцінці кредитних ризиків зарубіжні банківські установи запроваджують кредитний класифікатор, за допомогою якого можна ефективно контролювати якість кредитного портфеля і прогнозувати зниження активів від непогашених кредитів.

Висновки

Таким чином, сучасні концептуальні питання управління кредитними ризиками можуть розглядатися тільки через призму стратегічного управління, при якому ризикові кредитні стратегії являють собою домінуючий, атрибутивний елемент системи банківських стратегій.

Конкуренція стратегій повинна нівелюватися за допомогою їхньої координації, що забезпечує найбільшу ефективність стратегічного управління банку взагалі і кредитними ризиками зокрема.

В основі стратегічного управління кредитними ризиками лежить стратегічне планування, механізм ув’язування тактичних і стратегічних рішень, інтегрований усеосяжний контроль за ходом реалізації цих рішень і можливість їхнього своєчасного корегування.

Мінімізувати кредитний ризик банку можливо лише на основі комплексного багатофакторного аналізу кредитоспроможності клієнтів банку, що дозволить створити надійну базу даних для оцінки ризику конкретного позичальника.

Список використаних джерел

1. Адамчук Н., Москвин А. Управление кредитным риском // Управление риском.- 1999.- № 3.- C.25-32.

2. Берегова Г.І., Лабецька Л.М. Методи аналізу кредитного ризику та побудова моделі оцінки кредитоспроможності позичальника // Регіональна економіка.- 2005.- № 4.- C.113-123.

3. Голуб В.М. Кредитні ризики комерційних банків та методи їх управління // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 5.- Суми: Мрія ЛТД, 2002.- 288 c.

4. Ковальов О.П. Концептуальні питання банківського ризик-менеджменту // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.17: Збірник наукових праць: Наукове видання.- Суми: УАБС НБУ, 2006.- 380 c.

5. Ковальов О.П. Кредитні ризики в системі банківських ризиків // Формування ринкових відносин в Україні.- 2006.- № 1.- C.78-82 .

6. Лобода Д.Л. Новые методы оценки рисков кредитного портфеля // Вісник Української академії банківської справи.- 2003.- № 2.- C.48-54.

7. Павлюк Є., Павлюк О. Застосування сучасних кількісних моделей оцінки кредитного ризику позичальника // Ринок цінних паперів. Вісник Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. - 2005.- № 11.- C.74-80.