Реферат на тему:
Правова характеристика обов’язкового і добровільного страхування
Під обов'язковим страхуванням мається на увазі обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов'язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогосподарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов'язковими. В інших країнах обов'язкова форма розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників транспортних засобів, воєнних ризиків та інші види страхування.
Для обов'язкової форми страхування властиві декілька принципів.
По-перше, воно регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов'язаний прийняти до страхування певні об'єкти, а страхувальники — вносити встановлені страхові платежі. В законодавстві встановлюється: сукупність об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню; порядок визначення величини тарифних ставок або середніх їх розмірів з наданням права регіональної їх диференціації; періодичність внесення страхових внесків; обсяг страхової відповідальності; рівень страхового забезпечення. Зазначаються також основні права і обов'язки сторін щодо дотримання умов договору страхування.
По-друге, для обов'язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавством віднесені до неї. Щоб реалізувати цей принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні реєстрацію наявних об'єктів, перевіряють правильність нарахування страхових платежів та своєчасність їх виплати.
По-третє, принципом обов'язкової форми страхування є розповсюдженість її на об'єкти, що вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов'язки не входить повідомляти страховий орган про появу в господарстві нового об'єкта, що підлягає обов'язковому страхуванню. Коли буде проводитись щорічна чергова реєстрація, цей об'єкт буде врахований, а страхувальник буде ознайомлений з величиною страхових внесків і строками їх внесення.
По-четверте, обов'язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і виплату страхових платежів в повному обсязі. Коли ж страхувальник з якихось причин порушить ці вимоги, страхові платежі стягуються за. рішенням суду. Можливий і випадок пошкодження чи загибелі застрахованих об'єктів, ще не оплачених останнім черговим платежем. В такому разі страхове відшкодування підлягає виплаті з вирахуванням заборгованості по платежах. Порушення строків виплати страхових платежів зумовлює нарахування на них пені.
По-п'яте, обов'язкове страхування не обмежене в часі і діє на протязі періоду, поки страхувальник користується застрахованим майном. Виключенням є ветхі об'єкти та ті, господаря яких не встановлено. Вони не підлягають страхуванню. Якщо ж застраховане майно переходить до іншого господаря, то дія договору страхування не припиняється і втрачає силу лише в зв'язку з загибеллю майна.
По-шосте, в разі застосування обов'язкового страхування встановлюються норми страхового забезпечення у відсотках до страхової оцінки або в повній грошовій сумі на об'єкт.
Зазначимо, що деяким видам особистого страхування також властиві принципи обов'язкового, наприклад, суцільне охоплення, автоматизм, застосування норм страхового забезпечення. Але зазначені принципи діють суворо обумовлений строк і повністю зумовлені виплатою страхового внеску, наприклад, при обов'язковому страхуванні пасажирів.
На відміну від обов'язкового, добровільне страхування спирається на волевиявлення страхувальника. Форма добровільного страхування реалізується через девні принципи.
По-перше, в ній застосовуються як законодавчі норми, так і добровільні засади. В законодавчому порядку встановлюються об'єкти страхування, що підлягають добровільній формі, та його найбільш загальні умови. Конкретні ж особливості щодо аюсту та специфіки підписання й виконання страхових договорів розробляються страховою організацією.
По-друге, добровільність цієї форми страхування стосується лише страхувальників, бо страховик неправомірний відмовити в страхуванні об'єктів, якщо немає порушення законодавства.
По-третє, для добровільного страхування властиве неповне охоплення об'єктів, тому що не всі потенційні страхувальники бажають укласти договори страхування.
По-четверте, на відміну від обов'язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного періоду, зумовленого договором. Саме в ньому чітко фіксується початок прав і обов'язків сторін та дата їх припинення. Це має виключне значення, тому що страхове відшкодування (страхова сума) виплачується лише тоді, якщо страховий випадок відбувся в період страхування. Звичайно, можна забезпечити і безперервність добровільного страхування шляхом підписання договору на новий строк.
По-п'яте, права і обов'язки сторін в добровільному страхуванні виникають лише у випадку обов'язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, зразу ж після виплати першого з них. Якщо черговий внесок по довгостроковому добровільному страхуванню не виплачується, то дія договору припиняється.
По-шосте, обсяг страхового забезпечення по добровільній формі страхування встановлюється самим страхувальником. Якщо має місце страхування матеріальних об'єктів, то страхувальник може визначити величину страхової суми до верхньої межі — страхової оцінки майна. Розмір страхової суми по договору довгострокового страхування визначається за домовленістю партнерів.
У кожній країні права і обов'язки сторін, що беруть участь в страхуванні, регулюються відповідними законодавчими нормами. В Україні юридичною основою такого регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. "Про страхування". Цей Декрет спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян. Зазначимо, що дія цього Декрету не поширюється на державне соціальне страхування.
Згідно названого Декрету, страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, у відповідності з Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням особливостей, передбачених цим Декретом для здійснення страхової діяльності в Україні. Займатись страховою діяльністю можуть юридичні особи, які у встановленому порядку одержали ліцензію.
Загальна частина коштів іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді страховика не повинна перевищувати 20 відсотків. Предметом діяльності страховика може бути страхування, перестрахування і фінансова діяльність, визначена Декретом "Про страхування". Іншими видами діяльності страховик може займатись лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з Декретом, страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування, або є страхувальниками відповідно до актів законодавства України. Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб).
При укладанні договорів страхування страхувальники мають право призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку. В Декреті страховий випадок визначається як подія» передбачена договором страхування або законодавством, що відбулась, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Під страховим ризиком розуміється певна подія, на випадок якої проводиться страхування, і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
У Декреті "Про страхування" договір страхування визначається як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послуги, тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.
Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик, відповідно до умов страхування, зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням.
Виплати страхових сум за договорами особистого страхування здійснюються незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків.
При страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не обумовлено договором страхування або умовами обов'язкового страхування.
Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку.
Згідно з Декретом, страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнає страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. . Якщо майно застраховане у кількох страховиків загальна страхова сума перевищує дійсну його вартість, то страхове відшкодування, що виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розмірові страхової суми за укладеним ним договором страхування.
Під страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) розуміється плата за страхування, яку! страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов’язкового страхування.
Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін. Актами законодавства України про обов'язкове страхування встановлюються максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум.
Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.
Факт укладання договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом). Страхове свідоцтво повинно містити:
— назву документа;
—назву та адресу страховика;
— прізвище, ім’я та по батькові, або назву страхувальника і його адресу;
— зазначення об'єкта страхування;
— розмір страхової суми;
— зазначення страхового ризику;
— строк дії договору;
— порядок змін і припинення дії договору;
— інші умови за згодою сторін;
— підписи сторін.
Договір страхування вступає в силу з моменту внесення страхового платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування.
Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).
Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою. У разі необхідності страховик може робити запити про відомості, пов'язані з страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також може самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку.
Підприємства, установи і організації зобов'язані надсилати відповідь страховикові на запит про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик несе відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі:
1) закінчення терміну дії;
2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;
3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни;
4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина за винятком випадків, передбачених законодавством України;
5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
7) інших випадків, передбачених законодавством
України.