Назва реферату: Стандарти безпеки праці, законодавчі актиРозділ: БЖД
Стандарти безпеки праці, законодавчі акти
План
1. Вступ 3
2. Основні законодавчі акти з охорони праці: Закон України про „Охорону праці .4
3. Основні завдання сиситеми стандартів безпеки праці (вимоги та норми, положення та типові інструкції) .5
4. Щорічні медичні огляди для неповнолітніх та молоді до 21 року .9
5. Практичне завдання: оживлення потерпілого, способи штучного дихання 9
6. Висновки .13
7. Список використаної літератури 14
Вступ
Будь-яке законодавство, особливо законодавство про охорону праці, ефективне тоді, коли воно неухильно виконується усіма зацікавленими учасниками відносин. Для здійснення цієї мети держава уповноважила відповідні органи та інспекції, які здійснюють свої повноваження в двох правових формах: шляхом нагляду і шляхом контролю. Вони спрямовані на забезпечення законності, попередження правопорушень та їх усунення.
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Вищим державним органом, що здійснює державне управління охорони праці, є Кабінет Міністрів України. Він розробляє і забезпечує реалізацію Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, визначає функції загальних та галузевих міністерств щодо охорони праці та встановлює порядок створення і використання фондів охорони праці.
Основні законодавчі акти з охорони праці: Закон України про
„Охорону праці”.
Верховна Рада України 14 жовтня 1992 року прийняла Закон “Про охорону праці”, який має велике соціально-економічне значення, оскільки стосується життєвих інтересів майже 30 мільйонів громадян України.
Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян про охорону їх, життя й здоров`я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи й організації або уповноваженим ним органом і працівником із питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації праці в Україні. Методи адміністративно-командного впливу на посадових осіб та працівників за порушення вимог охорони праці вже не діяли, а інших важелів впливу вже не було. Трудова, виконавча, технологічна дисципліни істотно знижувалися. Невизначеність обов`язків та повноважень з охорони праці новоутворених структур у процесі роздержавлення, приватизації та поступової відмови від галузевого принципу управління народним господарством, що більше ускладнювала стан справ. Прийняття Закону України «Про охорону праці» в 1992 році було об`єктивно зумовлене ситуацією, що склалася на той час у суспільстві. Вперше в історії держави робітникам було надано право відмовитися від роботи у випадку існування на виробництві загрози для їхнього здоров`я, життя. Розширено права робітників у соціальних гарантіях відшкодування збитків пошкодження їх здоров`я на виробництві. До позитивних моментів Закону України «Про охорону праці» належить закріплення за державою функції управління охороною праці. У колишньому СРСР ця функція була покладена на профспілки. В умовах роздержавлення, приватизації, утворення великої кількості суб`єктів підприємницької діяльності з різними формами недержавної власності роль держави у вирішенні завдань охорони праці суттєво зростає. Держава виступає гарантом створення безпечних та нешкідливих умов праці для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності.
Закон і відповідальні підзаконні акти зорієнтовані на основні вимоги міжнародних організацій, зокрема конвенції Міжнародної організації праці (МОП) та ринкові перетворення, що почалися у суспільстві. Вищим державним органом, що здійснює державне управління охороною праці, є Кабінет Міністрів України. Він розробляє і забезпечує реалізацію Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, визначає функції загальних та галузевих міністерств щодо охорони праці та встановлює порядок створення і використання фондів охорони праці.
Законодавство про охорону праці ґрунтується на положеннях, які відповідають Конституції України. Статті 43, 45, 46, 49, 50, 53, 56 і 64 Конституції України гарантують право громадян України на працю, відпочинок, охорону здоров’я, медичну допомогу та страхування, а також у випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, у старості та в інших випадках.
Правовою основою Законодавства щодо охорони праці є Конституція України, Закони України: «Про охорону праці», «Про охорону здоров`я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», а також Кодекс Законів про працю України (КЗпП).
У статті 43 Конституції України записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється. Кожен, хто працює, має право на відпочинок (стаття 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості робот у нічний час.
У тексті статті 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», дія якого поширюється на всі підприємства, установи й організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності. На всіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.
Основні завдання сиситеми стандартів безпеки праці (вимоги та
норми, положення та типові інструкції).
Державні нормативні акти про охорону праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи. Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії вони можуть бути міжгалузевими або галузевими.
Державний міжгалузевий акт про охорону праці – це акт загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації народного господарства України незалежно від їх, галузевої належності та форм власності.
Державний нормативний акт про охорону праці – це акт, дія якого поширюється на підприємства, установи й організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.
Власники підприємств, установ, організацій розробляють на основі (ДНАОП) Державних нормативних актів про охорону праці й затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, установи, організації, відповідно до Рекомендації Держнаглядохоронпраці щодо застосування порядку опрацювання й затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві. Затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12.12.1993 року № 132 до основних нормативних актів підприємства належать:
- Положення про систему управління охороною праці на підприємстві.
- Положення про службу охорони праці на підприємстві.
- Положення про комісію з питань охорони праці підприємств.
- Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці.
- Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці.
- Положення про організацію попереднього й періодичного медичного огляду працівників.
- Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями й видами робіт.
- Інструкції про порядок зварювання та проведення інших вогневих робіт на підприємстві.
- Перелік робіт з підвищеною небезпекою.
- Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов`язані проходити попередню й періодичну перевірку знань з охорони праці.
- Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувально-профілактичного харчування.
- Наказ про порядок забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям.
Відповідно до ст.49 Закону України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці винні працівники притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальностей згідно із законодавством.
Дисциплінарна відповідальність полягяє у накладанні дисциплінарних стягнень (догана, звільнення з роботи). Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб, винних у порушенні законодавства про охорону праці, у вигляді грошового штрафу. Матеріальна відповідальність за заподіяну шкоду встановлюється лише за пряму шкоду. Кримінальна відповідальність визначається у судовому порядку.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про охорону праці» державного управління охорону праці в Україні здійснюють:
- Кабінет Міністрів України.
- Комітет з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України.
- Міністерство та інші центральні органи державної виконавчої влади.
- Місцева державна адміністрація.
- Концерни, корпорації та інші об`єднання.
Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці Кабінет Міністрів України:
- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці,
- визначає функції міністерств щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охороною праці.
Основні завдання, які покладаються на Комітет з нагляду за охороною праці (Держнагляд охорони праці):
- комплексне управління охороною праці;
- державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів – щодо безпеки, гігієни праці виробничого середовища.
Повноваження міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади в галузі охорони праці:
- проведення єдиної науково-технічної політики в галузі охорони праці;
- здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі з охорони праці;
- організація навчання й перевірки знань та норм охорони праці керівними працівниками та спеціалістами галузі;
- здійснення внутрішнього контролю за станом охорони праці.
Повноваження місцевих адміністрацій та Рад народних депутатів у галузі охорони праці:
- забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
- здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці.
Для виконання названих функцій місцеві органи влади створюють відповідні структурні підрозділи. Повноваження об`єднань підприємств у галузі охорони праці. Повноваження в галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об`єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які утворили об`єднання. Об`єднання створюють служби охорони праці.
2. Контроль за станом охорони праці на підприємстві
До основних форм контролю за станом охорони праці належать:
1. Оперативний контроль, що проводиться службою охорони праці підприємства (інженер з охороні праці).
2. Громадський контроль.
3. Адміністративно-громадський трьох ступеневий контроль.
Оперативний контроль з боку керівників робіт і підрозділів підприємства проводиться згідно із затвердженими посадовими обов`язками. Служба охорони праці контролює виконання вимог безпеки праці у всіх структурних підрозділах та службах підприємства. У справі створення здорових та безпечних умов праці значна роль відводиться громадському контролю, який здійснюється комісією з питань охорони праці підприємства та громадськими інспекторами з охорони праці.
Контроль за станом охорони праці на підприємстві проводиться на трьох рівнях. На першій ступені контролю майстер спільно з громадським інспектором профгрупи щоденно перевіряють стан охорони праці на виробничій дільниці. На другій ступені – начальник цеху спільно з громадським інспектором два рази в місяць перевіряють стан охорони праці згідно із затвердженим графіком. На третій ступені контролю щомісячно (згідно із затвердженим графіком) комісія підприємства під керівництвом головного інженера перевіряє стан охорони праці на підприємстві. До складу комісії входять: головний інженер, голова комісії з охорони праці профкому, керівник медичної служби, працівник пожежної охорони та головні спеціалісти підприємства (технолог, механік, енергетик). Результати роботи комісії фіксуються в журналі трьохступеневого контролю і розглядаються на нараді. За результатами наради видається наказ по підприємству. Комісія створюється на підприємстві з числом працюючих 50 і більше чоловік. Комісія охорони праці формується зі спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профілем не менше 3-х років.
Навчання та систематичне підвищення рівня знань працівників населення України з питань охорони праці – один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці. Фундаментальній основі безпеки права необхідна умова вдосконалення управління охороною праці й безпеки ефективної профілактичної роботи щодо запобігання аварій і травматизму на виробництві.
Основні напрямки та положення щодо навчання з питань охорони праці визначені Державною програмою навчання та підвищення рівня знань працівників населення України з питань охорони праці на 1996-2000 роки (постанова КМ України від 18.04.96 № 443). Указом Президента України від 18.10.97 року № 1166/97. На підприємствах розробляються й затверджуються наказом керівника відповідні положення підприємств та формуються плани-графіки проведення навчання й перевірки знань працівників з охорони праці. Навчання з питань охорони праці та відповідна перевірка знань можуть проводитися як традиційними методами так і з використанням сучасних технічних засобів навчання. Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є іспит, який проводиться за екзаменаційними білетами у вигляді усного опитування. Результати перевірки знань працівників із питань охорони праці оформляються відповідним протоколом.
Навчання й перевірка знань із питань охорони праці посадових осіб і спеціалістів проводяться до початку виконання ними своїх обов`язків, а також періодично – один раз на три роки. Посадові особи й спеціалісти проходять навчання з питань охорони праці в галузевих навчальних закладах, які в установленому порядку одержали дозвіл органів «Держнаглядохоронпраці» на проведення відповідного навчання. Перевірка знань цієї категорії посадових осіб і спеціалістів проводиться комісією відповідного вищого органу.
Посадові особи й спеціалісти в службові обов`язки яких входить безпосереднє виконання робіт підвищеної небезпеки. При прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне навчання й перевірку знань із питань охорони праці, а надалі – періодичні перевірки знань не менше одного разу на рік.
Щорічні медичні огляди для неповнолітніх та молоді до 21 року.
Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:
- за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;
- за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.
- за час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.
Медичні огляди працівників – огляди, які проводять медичні працівники у визначених законом випадках з метою встановлення придатності деяких категорій працівників до роботи і запобігання професійним захворюванням, а також з метою охорони здоров'я населення.
Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові (Стаття 191 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93)
Практичне завдання:
оживлення потерпілого, способи штучного дихання.
Для життєдіяльності організму потрібне безперервне надходження та споживання ним кисню та виділення вуглекислоти. Ці процеси забезпечують системи органів дихання, кровообігу під контролем центральної нервової системи. Тому їх ураження призводить до смерті. Між смертю і життям існують своєрідні перехідні стани, при яких ще не наступила смерть, але вже не може бути повноцінного життя ( В.А. Неговський). Такі стани називають термінальними. Зупинка життєдіяльності (смерть) може виникнути раптово (при нещасних випадках) чи передбачувано, як закономірний наслідок невиліковної хвороби.
При тривалому процесі вмирання відмічаються наступні етапи: Передагонія. Фізіологічні механізми життєдіяльності організму знаходяться в стані декомпенсації: центральна нервова система пригнічена, можливий коматозний стан; діяльність серця ослаблена, пульс нитковидний, артеріальний тиск нижчий критичного ( 70 мм.рт.ст.); функції зовнішнього дихання та паренхіматозних органів порушені. Передагонія триває від кількох годин до декількох днів. За цей час стан хворого ще більш погіршується й закінчується термінальною паузою. Хворий втрачає притомність, артеріальний тиск та пульс не визначаються; зупиняється дихання, рефлекси відсутні. Термінальна пауза триває до хвилини. Агонія (боротьба). Внаслідок виснаження центрів життєдіяльності вищого порядку виходять з - під контролю (активізуються) бульбарні центри та ретикулярна формація. У хворого відновлюється м'язовий тонус та рефлекси, появляється зовнішнє дихання (безладне, з участю допоміжної мускулатури). Над магістральними артеріями пальпується пульс, може відновлюватись тонус судин - систолічний артеріальний тиск зростає до 50 - 70 мм.рт.ст. Однак в цей час метаболічні порушення у клітинах організму стають незворотніми. Швидко згоряють останні запаси енергії, акумульовані в макроергічних зв'язках, і через 20 - 40 секунд настає клінічна смерть. Комплекс невідкладних заходів, що здійснюють хворим в стані клінічної смерті та направлений на відновлення життєдіяльності організму і попередження незворотніх порушень його органів та систем, називається реанімацією. Людина, що здійснює оживлення потерпілого, зветься реаніматором. - Повернути хворого до повноцінного життя можна лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.
ПЕРША СТАДІЯ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ - надання першої медичної допомоги (елементарна підтрімка життєдіяльності). Вона проводиться реаніматором (підготовленою людиною, не обов'язково медичним працівником). Після констатації клінічної смерті (на що слід затрачати не більше 7 - 8 секунд) негайно проводять підготовчі заходи: потерпілого вкладають горілиць на тверду основу, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50 - 60 см доверху для відтоку від них крові та збільшенння кровонаповнення серця. ДРУГА СТАДІЯ РЕАНІМАЦІЇ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ - надання спеціалізованої медичної допомоги (подальша підтримка життєдіяльності). Проводиться із застосуванням контрольно-діагностичної, лікувальної апаратури та медикаментозних середників, лікарями - професіоналами. Реанімаційна бригада забезпечує вже більш ефективну штучну вентиляцію легень - ручним портативним чи стаціонарним апаратом ШВЛ через маску, повітрепровід чи інтубаційну трубку повітряно-кисневою сумішшю. Під контролем ларінгоскопа портативним чи електричним відсмоктувачем більш ефективно очищують дихальні шляхи. При наявності спеціального масажера можна здійснювати закритий масаж серця апаратним способом. На цій стадії почергово проводяться такі етапи реанімації.
ТРЕТЯ СТАДІЯ РЕАНІМАЦІЇ СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВОЇ РЕАНІМАЦІЇ . Лікування хворого в післяреанімаційному періоді. Проводять хворим у спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії після відновлення у них гемодинаміки.
Перелік необхідної апаратури, інструментів та медикаментів для реанімації: ручний портативний дихальний апарат, відсмоктувач з набором катетерів, електрокардіограф, дефібрилятор, роторозширювач, язикотримач, набір лицевих масок та повітрепроводів, ларінгоскоп з інтубаційними трубками, набір голок для пункції серця та конікотомії, розчини адреналіну гідрохлориду, атропіну сульфату, гідрокарбонату натрію, лідокаїну гідрохлориду, кортикостероїдів, гемодинамічних інфузійних середників, одноразові системи для вливань, шприци, внутрішньосудинні катетери, централізована подача кисню.
У разі припинення дихання або роботи серцево-судинної системи слід негайно почати непрямий масаж серця натискування долонями частими поштовхами трохи лівіше області середини грудної клітки, з ритмом 40-60 поштовхів на хвилину та штучне дихання рот-в-рот (попередньо закрити потерпілому ніс і, вдихнувши повними грудьми, видихнути крізь марлю або
носовичок у рот потерпілого; аналогічно роблять видих в ніс). Штучне дихання роблять з частотою 16-18 разів на хвилину. Одночасно викликають бригаду швидкої медичної допомоги.
Непрямий масаж серця та штучне дихання роблять до повного відновлення діяльностіорганізму або надання спеціалізованої допомоги.
При ослабленні серцевої діяльності та дихання необхідно забезпечити потерпілому доступ свіжого повітря, дати понюхати нашатирного спирту, влити в рот чайну ложку чи 25 крапель кордіаміну, поплескати по щоках.
Штучне дихання. Дихання потерпілих може бути відновлене шляхом штучної вентиляції легень. Із способів штучного дихання, кращі результати дає вдування повітря з легень рятувальника в легені потерпілого, яке може здійснюватись “з рота в рот”, або “ з рота в ніс”. Вдування виконуються з частотою 12 раз за хвилину для дорослих і 15-18 раз для дітей. Об’єм повітря за один видих - 1000-2000 мл. Воно контролюється нормальним розширенням грудної клітки. Якщо грудна клітка не розширюється, значить повітря в легені не попадає. В цьому випадку знову займаються звільненням дихальних шляхів.
Зовнішній (не прямий) масаж серця. При відсутності серцевої діяльності у потерпілого необхідно терміново приступити до його відновлення. Для цього застосовують зовнішній масаж серця.
Масаж серця виконують шляхом поштовхових натискувань на грудину з частотою не менше 60 раз за хв. Сила натискувань повинна бути такою, щоб грудина зміщувалась в напрямку хребта на 3-5 см.
Масаж серця повинен узгоджуватись з виконанням штучного дихання. При цьому на кожне вдування – 6-8 раз натискують на грудину.
Якщо рятувальників двоє, то один виконує штучне дихання, а другий непрямий масаж серця. Відновлення пульсу, дихання і порозовіння шкіри є свідченням відживлення потерпілого.
Висновки
Отже, з вище вказаного можна зробити наступні виснивни: державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють міністерство праці та соціальної політики України і державний Комітет з охорони праці. Для виконання своїх функцій при Комітеті створюються територіальні управління та інспекції. Державні інспектори накладають на підприємства штрафи за результатами комплексних перевірок, відсторонюють і не допускають працівників до роботи, а також керівників за невиконання приписів.
Працівники повинні пройти медичний огляд відповідно до Положення про медичний огляд працівників певних категорій, особливо неповнолітні та молодь до 21 року.
Наслідки нещасних випадків залежать від того, наскільки швидко і кваліфіковано потерпілому надано першу медичну допомогу.
Список використаної літератури
1. Закон України „Про охорону праці”
2. Типові положення про навчання, інструктаж, перевірку знань працівників з питань охорони праці (Наказ № 30 від 04.04.1994р. Держнаглядохорон праці України).
3. Кодекс Законів про Працю.