ВСТУП
Впродовж багатовікової історії людства проблеми здоров’я та безпеки праці завжди посідали чільне місце в соціальному та економічному житі суспільства і були пов’язані з розвитком суспільного виробництва та формуванням суспільного буття. Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці приділялась серйозна увага. Вчені, інженери, лікарі, психологи, представники інших наук та фахів вивчали проблеми створення безпечних та нешкідливих умов та засобів праці. Тому історично склалось, що охорона праці як галузь науки виникла на перетині соціально – правових, технічних і медичних наук, науки про людину. Головними об’єктами її досліджень є людина в процесі праці, виробниче середовище, організація праці та виробництва, знаряддя праці. На підставі цих досліджень розробляються заходи та засоби, спрямовані на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.
За розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх запобігання. В Україні, враховуючи мізерні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця ще більша. Фахівці організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати, пов’язані з нещасними випадками на виробництві, складають більше 1 % світового валового внутрішнього продукту. На ці кошти, орієнтовно, можна забезпечити харчування протягом року близько 75 млн. людей.
Із вищезазначеного стає зрозумілим, що охорона праці відіграє важливу роль як соціальний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров’я, а тим більше життя – те й інше дається лише один раз. Необхідно пам’ятати, що внаслідок нещасних випадків та аварій гинуть на виробництві не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, але перш за все люди – годувальники сімей, батьки та матері дітей.
Окрім соціального, охорона праці має, безперечно важливе економічне значення – це й висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо. Незадовільний ще стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку держави. Так в Україні щорічно майже 17 тис. чоловік стають інвалідами, чисельність пенсіонерів внаслідок трудового каліцтва перевищила 150 тис. чоловік, щорічна загальна сума виплат на фінансування пільгових пенсій та пенсій з трудового каліцтва, відшкодування заподіяної шкоди потерпілим на виробництві та інших виплат, пов’язаних із незадовільними умовами праці, перевищує 1 млрд. гривень.
Загалом же на сьогодні в Україні стосовно кількості загиблих і травмованих внаслідок нещасних випадків і аварій склалася така ситуація, що створюється враження ніби у нас йде тиха прихована війна, яка за своєю суттю аморальна. Адже для мирного часу така кількість людських втрат є непомірно високою. Тому питання охорони праці та здоров’я наших громадян у процесі їх трудової та будь – якої іншої діяльності повинні стати пріоритетними та увійти до розряду питань найвищого державного рівня, оскільки люди, їх життя та здоров’я є найбільшим багатством будь – якої держави.
1. ВИЗНАЧЕННЯ КАТЕГОРІЇ ВИРОБНИЦТВА ПОЖЕЖНОЇ НЕБЕЗПЕКИ І НАЙБІЛЬШ НЕБЕЗПЕЧНОГО ПРОЦЕСУ
Забезпечення пожежної безпеки – це один із важливих напрямків щодо охорони життя і здоров’я людей, національного багатства і навколишнього середовища. Незважаючи на значний поступ у науково – технічній сфері людству ще не вдалося знайти абсолютно надійних способів щодо забезпечення пожежної безпеки. Більше того, статистика свідчить, що при зростанні чисельності населення на 1 % кількість пожеж збільшується приблизно на 5 %, а збитки від них зростають на 10 %. І сьогодні, коли людство увійшло в третє тисячоліття своєї багатовікової історії, питання пожежної безпеки залишаються актуальними. Кожні п’ять секунд на земній кулі виникає пожежа, а в Україні кожні 10 хвилин. Протягом однієї доби в Україні виникає 120 – 140 пожеж, в яких гинуть 6 – 7, отримують травми 3 – 4 людини, вогнем знищується 32 – 36 будівель, 4 – 5 одиниць техніки. Щодобові збитки від пожеж становлять 500 тис. гривень.
Для правильного планування та успішного проведення заходів пожежної профілактики вагоме значення має оцінка об’єктів щодо їх вибухопожежонебезпеки. Умови виникнення та поширення пожежі в будівлях та приміщеннях залежать від кількості та пожежонебезпечних властивостей речовин і матеріалів, що в них знаходяться (використовуються), а також особливостей технологічних процесів розміщених у них виробництв. За вибухопожежною та пожежною небезпекою приміщення та будівлі відповідно до норм технологічного проектування (ОНТП 24 – 86) поділяються на п’ять категорій: А, Б, В, Г, Д.
Категорія А (вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28 0С в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні паро - і газоповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск в приміщенні перевищує 5 кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 0С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні пароповітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.
Категорія В (пожежонебезпечна). Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що приміщення в яких вони знаходяться (використовуються) не належать до категорії А чи Б.
Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.
Основним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний його вибір і експлуатація, особливо у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), приміщення поділяють на вибухонебезпечні (В – І, В – Іа, В – Іб, В – Іг, В – ІІ, В – ІІа), і пожежонебезпечні (П – І, П – ІІ, П – ІІа, П – ІІІ) зони.
Вибухонебезпечна зона – це простір, в якому є або можуть з’явитися вибухонебезпечні суміші.
Клас В – І – зони приміщень, в яких виділяються горючі гази і пари в такій кількості та з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окисниками вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи.
Клас В – Іа – зони приміщень, в яких вибухонебезпечна концентрація газів і парів можлива лише внаслідок аварії або несправності.
Клас В – Іб – ті ж самі зони, що й класу В – Іа, але мають наступні особливості:
горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум’я (15% і більше) та різкий запах;
при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об’єм 5% загального об’єму приміщення (зони);
горючі гази і ЛЗР використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум’я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами.
Клас В – Іг простір навколо зовнішніх установок, які містять горючі гази або ЛЗР (наземних і підземних резервуарів з ЛЗР або горючими газами, естакад для зливання і наливання ЛЗР тощо).
Клас В – ІІ – зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окисником при нормальних режимах роботи.
Клас В – ІІа – зони, аналогічні зонам класу В – ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності.
Якщо об’єм вибухонебезпечної суміші перевищує 5% вільного об’єму приміщення, то все приміщення належить до відповідного класу вибухонебезпеки.
Пожежонебезпечна зона – це простір, де знаходяться або можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях, а також при їх складуванні.
Клас П – І – зони приміщень, в яких застосовується або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху 61 0С.
Клас П – ІІ – зони приміщень де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум’я понад 65 г/м3 об’єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст якого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій.
Клас П – ІІа – зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини, що нездатні переходити у завислий стан.
Клас П – ІІІ – зони, що розташовані ззовні та зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху понад 61 оС, або тверді горючі речовини.
Згідно з ПУЕ, в пожежонебезпечних зонах використовується електрообладнання закритого типу, внутрішній простір якого відділений від зовнішнього середовища оболонкою. Апаратуру керування і захисту, світильники рекомендується застосовувати в пилонепроникному виконанні. Вся електропроводка повинна мати надійну ізоляцію.
У вибухонебезпечних зонах та в зовнішніх установках слід використовувати вибухозахищене обладнання, виготовлене згідно ГОСТ 12.2.020 – 76. Пускову апаратуру, магнітні пускачі для класів В – І та В – ІІ необхідно виносити за межі вибухонебезпечних приміщень з дистанційним керуванням. Проводи у вибухонебезпечних приміщеннях мають прокладатися у металевих трубах. Може використовуватися броньований кабель. Світильники для класів В – І, В – ІІ, В – ІІа також повинен мати вибухозахищене виконання.
Категорія вибузопожежної та пожежної небезпеки приміщення, а також клас його вибухопожежонебезпеки за ПУЕ повинні бути позначенні відповідно табличкою згідно встановлених норм на вхідних дверях виробничих та складських приміщень.
Велика кількість горючої сировини, напівфабрикатів, матеріалів, виробів і речовин, що мають здатність до самоспалаху і спалахувати від різноманітних джерел, визначає пожежну небезпеку виробництв легкої промисловості.
В легкій промисловості використовуються легкоспалахуючі рідини – бензин, ацетон, етилацетат, бутилацетат та інші, а також тверді матеріали (наприклад, штучна шкіра з лаковим покриттям), які є досить пожежонебезпечними, особливо при волого тепловій обробці.
Такі матеріали, як бавовна, дерматин, лідерин (шкірозамінник) та інші теж схильні до самоспалаху. Пожежна небезпека твердих речовин і матеріалів (каніфолю, хімічних волокон, штучних шкір, плівкових матеріалів) полягає ще й в тому, що температура розпаду і плавлення їх достатньо низька, приблизно 170-200 оС.
При цих температурах вони здатні при нагріванні виділяти газоподібні компоненти, температури запалювання і самоспалаху яких значно нижче вказаних температур самих матеріалів, що являє собою велику пожежонебезпеку на підприємстві.
Для організації безпечного в пожежному відношенні проведення технологічних процесів і розробки протипожежних заходів начальнику цеха необхідно знати теплофізичні властивості речовин і матеріалів а також їх пожежонебезпечні параметри, здатність до самоспалаху і взаємодію із засобами тушіння вогню.
СУШАТ „Весна” можна віднести до категорії Г та класу П – ІІ а, оскільки швейна промисловість не є такою небезпечною по пожежній небезпеці як, наприклад, гірнича чи хімічна.
СУШАТ „Весна” вважається одним із зразкових підприємств швейної промисловості в Україні завдяки своєму технічному оснащенню і якісною та конкурентоспроможною продукцією. На цьому підприємстві безперечно дбають як про здоров’я працівників, так і про їх безпеку на робочих місцях. З точки зору пожежної небезпеки з працівниками проводиться вводний інструктаж щодо вимог безпеки при роботі з електрообладнанням, робота з яким являється самим небезпечним технологічним процесом на виробництві швейних виробів.
Регулярно проводиться зовнішній огляд складських приміщень, цехів, усіх підсобних ділянок підприємства з метою запобігання накопиченню зайвих речей у проходах та евакуаційних виходах.
2. ОЦІНКА ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ НА ПІДПРИЄМСТВІ І РІВНЯ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
Аналіз виробничого травматизму та рівня професійних захворювань дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються засоби та заходи щодо профілактики травматизму та профзахворюваності. Єдиної класифікації методів аналізу не існує. В. О. Ачин запропонував поділити методи аналізу травматизму на дві групи: імовірнісно- статистичні та детерміністичні (таблиця 2.1)
Таблиця 2.1 – Класифікація методів аналізу травматизму
Методи аналізу травматизму
Імовірнісно- статистичні
Детерміністичні
Статистичний
Груповий
Топографічний
Монографічний
Моделювання причинних зв’язків
Анкетування
Експертних оцінок
Економічний
Імовірнісно- статистичні методи дозволяють виявляти залежність між чинниками системи праці та травматизмом на основі вивчення нещасних випадків, що вже сталися.
Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами, актами форми Н – 1, журналами реєстрацій тощо. Даний метод дозволяє визначити динаміку травматизму та його тяжкість на окремих дільницях виробництва, в цехах, підприємстві в цілому, провести порівняльний аналіз з іншими підприємствами галузі, виявити закономірності його зростання чи зниження. Для оцінки рівня травматизму використовують відносні статистичні коефіцієнти (показники).
К ч = n * 1000 / p; К m = Д / n (2.1)
де К ч – коефіцієнт частоти травматизму;
n – кількість випадків травматизму на підприємстві (цеху, дільниці) за звітний період;
p – середньоспискова чисельність працюючих за цей же період;
К m – коефіцієнт тяжкості травматизму;
Д – кількість днів непрацездатності у потерпілих (у робочих днях).
Коефіцієнт частоти травматизму показує скільки випадків травматизму за відповідний період (півріччя, рік) припадає на 1000 середньоспискових працівників підприємства (цеху, дільниці), що працювали за цей період, а коефіцієнт тяжкості травматизму – скільки днів непрацездатності припадає середньому на один випадок травматизму за відповідний період.
При груповому методі дані про травматизм групують за однорідними ознаками за професіями, характером роботи, стажем та віком працівників, характером одержаних травм, джерелами травмування, днями тижня та годинами змін, коли сталося травмування і т. п. Обробка та аналіз одержаних результатів дозволяє визначити професії, вид робіт, устаткування, механізми, технологічні процеси тощо, на які припадає найбільше число випадків травматизму, виявити основні його причини та розробити заходи щодо запобігання.
Топографічний метод ґрунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дозволяє наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та проведення профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків у певних місцях свідчить про незадовільний стан охорони праці на даних об’єктах.
Детерміністичні методи дозволяють виявити об’єктивний, закономірний зв’язок умов праці та причинну обумовленість випадків травматизму.
Монографічний метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих виробничих чинників, притаманній лише тій чи іншій (моно) ділянці виробництва, обладнанню, технологічному процесу. Застосовується комплексний підхід, при якому кожний випадок травматизму розглядається як система, елементами якої є взаємопов’язані умови, обставини та причини явища, що аналізується.
Моделювання причинних зв’язків застосовується при аналізі випадків травматизму, які були спричинені дією кількох чинників. Модель причинних зв’язків будується від моменту травмування до подій, які йому передували, встановлюється логічний зв’язок між явищами.
Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, що спричинені виробничим травматизмом. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму, тому лише доповнює інші методи.
Метод анкетування розробляються анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків. Цим методом встановлюють, в основному, причини психофізіологічного характеру.
Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного устаткування, пристосувань, інструментів, технологічних процесів до вимог стандартів. Для винесення експертних оцінок назначаються експерти із числа фахівців, які тривалий час займалися питаннями охорони праці.
Дія несприятливих виробничих чинників на працівника може спричинити не лише його травмування, але й виникнення професійного захворювання. Вплив шкідливих виробничих чинників не обмежується лише їх роллю як причини професійного захворювання. Тому важливо також визначити показники рівня загальної захворюваності. З цією метою розраховують показник частоти випадків захворювань П чз та показник днів непрацездатності П дн, які припадають на 100 працюючих:
П чз = З *100 / р; П дн = Д *100 / р, (2.2)
де З – кількість випадків захворювань за звітний період;
Д – кількість днів непрацездатності за цей же період;
р – загальна кількість працюючих.
На основі всіх порахованих коефіцієнтів та показників визначають динаміку виробничого травматизму, професійної та загальної захворюваності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві, правильність обраних напрямків щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці.
Найбільш поширеними травмами швейного виробництва вважаються проколи пальців голкою при роботі на швейних машинах, порізи рук при виконанні розкрійних робіт і опіки при виконанні волого – теплової обробки.
СУШАТ „Весна” проводить строгий контроль своїх працівників, оскільки підприємство характеризується прогресивною технологією з комплексною механізацією та автоматизацією процесів, безперервністю та поточністю виробництва, використанням високовиробничого та безпечного обладнання, при строгому виконанні технологічного регламенту роботи.
На підприємстві діє агрегатно - груповий спосіб виробництва з пачковою системою передачі виробів, що не тільки підвищує продуктивність праці, але й знижує монотонність та одноманітність праці, зменшує число ручних операцій для переміщення виробів, що сприяє покращенню психологічного настрою людини.
Для полегшення запобігання травматизму та профзахворюваності на СУШАТ „Весна” регулярно проводяться такі заходи:
По технічним причинам - перевіряється справність обладнання, механізмів, інструменту, недосконалість захисних екранів на напівавтоматах;
По організаційним причинам – проводяться інструктажі з питань охорони праці, накладаються штрафні санкції при порушенні вимог інструкції, невиконанні заходів щодо охорони праці, використання обладнання, механізмів, інструменту не за призначенням;
По санітарно – гігієнічним причинам – покращення та раціоналізація освітлення, мікроклімату та зниження рівня шумів;
По економічних причинах – регулярна виплата заробітної плати, постійне вдосконалення ритму роботи, намагання знизити відсоток понад нормованої роботи, запобігання сумісництву працівників на двох роботах;
По психофізіологічним причинам – запобігання помилковим діям працівника внаслідок надмірної важкості і напруженості роботи, монотонності праці, несприятливому мікроклімату в колективі, ретельна перевірка працівника на відповідність його психофізіологічних та антропометричних даних використовуваній техніці та виконуваній роботі.
Завдяки цим заходам, а також прогресивному обладнанню та устаткуванню травматизм та рівень професійних захворювань на даному підприємстві зведені до мінімуму.
3. ПРИНЦИПИ СТВОРЕННЯ БЕЗВІДХІДНИХ ВИРОБНИЦТВ, УТИЛІЗАЦІЯ ВІДХОДІВ
Усі міста з їхньою концентрацією населення відрізняються утворенням великої кількості промислових і побутових відходів. Відходи підрозділяються на тверді та рідкі, промислові та побутові, вважається, що в середньому їх у містах утворюється приблизно 1 тонна на 1 людину в рік. Склад міських відходів папір та картон – 41%, сміття – 17,9%, гума, шкіра та деревина – 8,1%, харчові відходи – 7,5%, метали – 8,7%, скло – 8,2% та ін – 1,6%. Проблема підходів має високу гостроту через низьку швидкість їхнього розкладання.
Звільнення від відходів ведеться в трьох напрямках:
складування або навіть захоронення таким чином, щоб вони не впливали негативно на навколишнє середовище;
знищення відходів шляхом їхнього спалювання;
очистка від шкідливих речовин, що становить найбільш складний процес, який здійснюється таким способом:
а) механічна очистка методом відстою в спеціальних відстійниках рідких стоків, фільтрування;
б) хімічна очистка, при якій шкідливі компоненти відходів перетворюються в осадок або розпадаються;
в) фізико-хімічна очистка, головним чином, методом електролізу або іонообмінних смол;
г) біологічна очистка за допомогою бактерій або інших живих організмів, здатних розкладати шкідливі речовини в процесі життєдіяльності.
У більшості міст світу переважає вивіз відходів на звалища. На звалищах зберігається багато відходів. Складування відходів є екологічно найбільш недосконалим способом порятунку від них. Стічні води звалищ токсичні і забруднюють ґрунтові води і ріки.
Іншим способом знищення міських твердих відходів є спалювання. Найчастіше сміття спалюють на звалищах відкритим способом. Дефект спалювання полягає в накопиченні великої кількості попелу, який вміщує чимало токсичних речовин. Та й газоподібні викиди під час спалювання сміття небезпечні, часто виділяється діоксан, небезпечне відкрите спалювання пластмас.
При усіх способах переробки відходів важливу роль відіграє їхнє сортування. Найбільш популярна японська система, що називається “нумазду”, із сортуванням відходів та при фракції – ті, що можна спалити, утилізувати (пляшки, банки, ганчірки і т.п.).
Існують можливі знешкодження рідких промислових та побутових відходів. Вони повинні проходити хімічну та біологічну очистку. Використовуються різні методи.
Високоефективний метод крапельного фільтрування, який полягає у виведенні стічних вод на шар піску завтовшки до 1,5 метра на час до 6 годин. Потім протягом 18 годин здійснюється продувка киснем або повітрям, що створює сприятливі умови для роботи мікроорганізмів, які знешкоджують органічну речовину таких стоків.
Інший непоганий метод – це метод активного мулу. Для його реалізації створюється система неглибоких біологічних ставків, в котрих іде змішування стічних вод з мулом, що утворився при попередньому окисленні стічних вод. В активному мулі багато мікроорганізмів, які завершують знешкодження стоку.
Для України прикладом ефективного вирішення проблеми боротьби зі сміттям та стічними водами може бути Франція. Майже в усіх містах, усієї країни є спеціальні сміттєспалювальні засоби, а сміття проходить попереднє сортування. Є велика кількість компостних підприємств, що утилізують побутові відходи та виробляють компост для виноградників та біогаз.
Актуальною проблемою міст світу є запобігання великої кількості відходів. У промисловості для цього необхідно застосовувати особливі технології. У побуті в багатьох випадках досить зміни форму упаковки товарів, щоб різко знизити кількість побутових відходів. У ряді країн Західної Європи вже відмовляються від упаковки молочних продуктів в пластиково-картонні пакети і віддають перевагу тарі – скляним пляшкам та банкам.
Із створенням Європейського Союзу почалася своєрідна “війна упаковок” між Німеччиною, Францією та Великобританією, оскільки знищення тари та повернення її виробнику однаково дороге. У США розгорнулася ціла політична кампанія “пляшкових законів”, тобто законів, що зобов‘язують виробників товарів повернутися від одноразових упаковок, до багаторазової тари, зокрема до пляшок.
У зв'язку з відсутністю достатньої законодавчої бази, ефективного механізму стимулювання використання відходів, потужностей для екологічно обгрунтованого їх видалення, відповідного фінансування для вирішення цих проблем, Мінекобезпеки розроблено та передано на розгляд Верховної Ради проект Закону України "Про відходи". Також розроблено пакет документів щодо контролю за транскордонним перевезенням небезпечних відходів і їхньою утилізацією та/чи видаленням.
З 1 квітня 1994 року взято під контроль ввезення в Україну і транзит через її територію відходів, що дало можливість попередити ввезення близько 1 млн.т мулу очисних споруд, близько 120 тис.т зношених шин (на знищення), довготривале ввезення побутових відходів (для спалювання).
Динамічний розвиток промислового виробництва потребує використання все більшої кількості природних ресурсів, їх переробки із збільшенням об’єму шкідливих викидів, які не встигають або не можуть нейтралізуватися зовнішнім середовищем.
З цією метою у всіх промислово розвинутих країнах ведеться інтенсивне будівництво різноманітних очисних споруд і систем, що забезпечують очищення газоподібних, рідких та твердих відходів до екологічно безпечного рівня. Проте загальний об’єм шкідливих викидів в зовнішнє середовище в окремих галузях промисловості не тільки не знижається, а у деяких випадках навіть зростає. Тому наука і практика прийшли до висновку, що одним будівництвом навіть самих оригінальних очисних споруд кардинально вирішити питання зниження шкідливих викидів неможливо, і що єдиний технічно правильний та економічно вигідний шлях вирішення проблеми – створення мало відхідних, безвідхідних екологічно нешкідливих технологій та виробництв.
Чиста та безвідхідна технологія – це метод виробництва продукції при найбільш раціональному використанні сировини та енергії, який дозволяє одночасно знизити об’єм забруднюючих речовин і кількість відходів, що викидаються в зовнішнє середовище при виробництві і експлуатації виготовленого продукту.
Ціленаправлено змінюючи основи існуючих технологій, в світовій практиці існують підприємства, які працюють без відходів.
Подальше удосконалення безвідходних технологій, за думкою спеціалістів, повинно розвиватися у чотирьох напрямках:
1. Розробка принципово нових процесів отримання продукції, що дозволяють виключити, скоротити чи замінити технологічні стадії, на яких створюється основна кількість відходів;
2. Створення безстокових технологічних систем і водооборотних циклів на базі існуючих і перспективних способів очистки стічних вод;
3. Розробка систем переробки відходів, що використовуються як вторинні матеріальні ресурси;
4. Створення територіально – промислових комплексів, для яких характерна замкнута структура потоків сировини і відходів всередині комплекса.
Конкретні роботи по подальшому розвитку безвідхідних технологій у перерахованих вище основних напрямках здебільшого пов’язані з організаційними заходами по використанню вже накопиченого досвіду в ряді галузей промисловості по комплексній переробці сировини.
Відходи швейної промисловості представлені в основному між лекальними випадами, які досить успішно переробляються у готові вироби або у напівфабрикати. Наприклад, з тканин пошиваються м’які іграшки, різноманітні килимки в стилі „Печворк”, із шерсті - войлок.
ВИСНОВКИ
Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існувала завжди. Проте, справжній стан охорони праці та рівень виробничого травматизму на той час замовчувались. З цих причин багато важливих невідкладних наукових і виробничих завдань з питань умов і праці зовсім не вирішувалось. В 1992 р. Україна прийняла Закон “Про охорону праці”.
Цей закон визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці. В Законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці передових промислово-розвинених країнах, досвід охорони праці в Ураїні в попередні роки.
Проте викликає занепокоєння стан охорони праці та забезпечення соціальних гарантій на підприємствах недержавного сектору економіки, який все збільшується. Тут порушення правил безпеки носять масовий характер, допускається приховання нещасних випадків, свавілля роботодавців в додержанні тривалості робочого часу, відпочинку, ухилення від виплат і компенсацій за заподіяну шкоду від нещасних випадків.
Приоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов’язано нестраховим характером механізму соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв’язку меж системами охорони праці і соціального страхування.
Нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та методів профілактичної роботи. Мається на увазі перехід на обов’язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.
В Україні зовсім недавно було закладено базові основи (інстутиціональні, науково-методологічні, правові, економічні) державної екологічної політики, що притаманні країнам з ринковою економікою. Сьогодні забруднювати довкілля та надмірно споживати природні ресурси стає економічно невигідним. І це є головним результатом проведеної роботи. Безумовно, ефективність всього, що зроблено, зросте у багато разів за умов виходу економіки України з кризи. Причому, новий підйом виробництва вже ніколи не буде загрожувати втратою найціннішого, що є у державі - чистого довкілля.
Попри негаразди та економічну скруту, за останні роки в Україні існують такі підприємства як СУШАТ „Весна”, які ретельно дотримуються всіх вимог стосовно охорони праці та зовнішнього середовища. Тому можна сподіватись, що завдяки контролю нового уряду за наступних декілька років стан охорони праці значно покращиться, а також буде введено ряд додаткових законів стосовно охорони зовнішнього середовища.