Центральний банк та його роль у національній економіці

Назва реферату: Центральний банк та його роль у національній економіціРозділ: Банківська справа

Центральний банк та його роль у національній економіці

Нам уже відомо, що розуміють під монетарною політикою, що її проводить центральний банк. У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце — він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні. Окрім цієї, центральний банк виконує низку інших функцій — випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов'язкові резерви комерційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здійснює касове обслуговування уряду тощо. Крім того, центральний банк може бути покупцем і продавцем на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків. Ще одна функція — "кредитора останньої надії"— полягає в тому, що центральний банк забезпечує резервами банківську систему, коли масові банкрутства банків можуть спричинити банківську і фінансову паніку, що веде до банківської кризи.

У різних країнах існують різні моделі побудови центральних банків та їхньої організаційної структури. У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі (наприклад Федеральна резервна система СІЛА, Національний банк Швейцарії) або держава володіє лише частиною капіталу (наприклад у Банку Японії — 55%). Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, керує грошовим обігом та кредитною системою країни. З населенням та діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює.

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові, а належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

У США роль центрального банку виконує Федеральна резервна система (ФРС). Вона складається з двох організаційних ланок — Ради керуючих та 12 федеральних резервних банків. Останні виконують функції центральних банків для округів, на території яких вони розташовані. Крім цих банків, членами ФРС є близько 6 тис. комерційних банків. Банки — члени ФРС є найбільшими приватними комерційними банками. До того ж вони є клієнтами одного з резервних банків і користуються його послугами, в тому числі отримують необхідні суми позик.

Рада керуючих ФРС здійснює контроль і нагляд за функціонуванням грошової та банківської систем країни. Сімох членів цієї Ради призначає Президент США за згоди Сенату. Термін їхніх повноважень тривалий (14 років) і розведений у часі: відтак один член Ради змінюється кожні два роки. Членів Ради саме призначають, а не вибирають, щоб відокремити монетарну політику від політики партій.

Оскільки монетарну політику здійснює центральний банк країни, доцільно розглянути суть його балансу. Як і баланс комерційних банків, баланс центрального банку складається з активів і пасивів.

Основними видами активів центрального банку е цінні папери, позики комерційними банкам, золотовалютні резерви та ін.

Цінні папери — це головно державні облігації, куплені центральним банком. Ці цінні папери уряд випускає для фінансування минулого і поточного дефіциту державного бюджету, тому вони є частиною державного боргу. Центральний банк купує державні цінні папери на відкритому ринку у населення чи комерційних банків або безпосередньо у міністерства фінансів. Купівля—продаж державних цінних паперів дає змогу центральному банкові впливати на резерви комерційних банків і, отже, на їхню здатність створювати гроші через надання позик.

Позики комерційним банкам — це кредити, які центральний банк надає комерційним банкам. Рівень облікової ставки впливає на величину цих позик.

Золотовалютні резерви містять вартість монетарного золота, валюту інших країн та СДР.

Інші активи — це облігації, що поіменовані в іноземних валютах, а також такі матеріальні товари, як комп'ютери, устаткування приміщень або будівлі, що перебувають у власності центрального банку.

У підрозділі "Пасиви" основними є такі статті: резерви комерційних банків, депозити скарбниці (казначейства), банкноти центрального банку та інші його зобов'язання.

Резерви комерційних банків — це обов'язкові резерви, які комерційні банки зберігають у центральному банку.

Депозити казначейства — це кошти від податкових надходжень та гроші, отримані з продажу облігацій населенню чи банкам. Для казначейства ці вклади є активами, а для центрального банку — пасивами.

Банкноти Національного банку України визначають пропозицію грошей в державі. Ці паперові гроші е вимогами на активи НБУ. Тільки банкноти, що перебувають у обігу, є зобов'язаннями центрального банку, оскільки ті, що містяться у його касі, не є ні активом, ні пасивом.

Ознайомившись із балансом центрального банку, можемо тепер розглянути знаряддя, за допомогою яких цей банк може впливати на здатність банківської системи створювати гроші.

Знаряддя монетарної політики

Центральний банк регулює пропозицію грошей у національній економіці, або, інакше кажучи, проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. Основними знаряддями прямого регулювання пропозиції грошей, які здебільшого використовуються у країнах з перехідною економікою та тих, що розвиваються, є обмеження обсягів кредитів, що надаються певним галузям; пряме регулювання процентної ставки; обмеження величини кредитів для окремих банків. Ці знаряддя ефективно спрацьовують лише у короткостроковому періоді: вони дають змогу не допускати надмірного створення банками грошей.

Однак тривале застосування інструментів прямого регулювання пропозиції грошей справляє несприятливі впливи на розвиток національної економіки: зменшується рівень конкуренції між банками, підривається посередницька функція банків, спотворюється структура наданих банками кредитів тощо. Тому у розвинутій ринковій економіці застосовують головно знаряддя непрямого регулювання пропозиції грошей, до яких належать операції на відкритому ринку, зміна облікової процентної ставки, зміна норми резервування.

Застосування непрямих знарядь монетарної політики передбачає наявність розвинутого грошового ринку, їхня перевага полягає в тому, що вони дають банкам змогу розподіляти кредитні ресурси відповідно до потреб ринку. Використовуючи знаряддя непрямого регулювання грошового обігу, центральний банк не має безпосереднього контролю над пропозицією грошей, оскільки вона містить депозити, які створюють комерційні банки. Непрямі знаряддя коригують величину пропозиції грошей, впливаючи на надлишкові резерви або грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку. Ці операції є найважливішим знаряддям, за допомогою якого центральний банк контролює пропозицію грошей. Як уже зазначалось, операції на відкритому ринку — це купівля центральним банком державних цінних паперів (облігацій) у населення, фірм чи банків або продаж їм цих паперів, щоб змінити величину або структуру резервів комерційних банків і, отже, пропозицію грошей. Та як же купівля і продаж державних цінних паперів впливають на надлишкові резерви комерційних банків?

Припустімо, що центральний банк купує державні цінні папери. їх можна купити у населення, фірм або комерційних банків, але в усіх випадках результат однаковий: резерви комерційних банків збільшуються. Якщо, наприклад, центральний банк купує державні цінні папери у комерційних банків, то він оплачує ці папери збільшенням резервів комерційних банків на суму купівлі. Тому баланс центрального банку і баланси комерційних банків зміняться так:

Баланс центрального банку

Активи

Пасиви

+Цінні папери

+ Резерви комерційних банків

Баланс комерційних банків

Активи

Пасиви

- Цінні папери

+ Резерви

У результаті цієї операції цінні папери перемістяться від комерційних банків до центрального банку. Тому перед цінними паперами у підрозділі "Активи" балансу комерційних банків стоїть знак мінус, що означає зменшення їхньої кількості. І навпаки, перед цінними паперами у підрозділі "Активи" балансу центрального банку стоїть знак плюс.

Центральний банк оплачує купівлю цінних паперів у комерційних банків, збільшуючи їхні резерви. Тому у балансі комерційних банків перед резервами стоїть знак плюс. Це означає, що резерви комерційних банків збільшилися, а отже зросла їхня здатність вати позики.

Якщо ж центральний банк купує цінні папери у фірм чи населення, вплив цієї операції на резерви комерційних банків аналогічний. Річ у тім, що населення або фірми, продавши цінні папери, збільшують свої вклади у банках, а водночас і фактичні резерви комерційних банків. Загалом, коли центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків збільшуються. Якщо банки надаватимуть у позику більше грошей, то пропозиція грошей у національній економіці зросте.

Продаж центральним банком цінних паперів комерційним банкам зменшує їхні резерви. Купуючи цінні папери, комерційні банки виписують чеки на свої вклади, тобто на резерви у центральному банку. Центральний банк ураховує чеки і відповідно зменшує резерви комерційних банків. Тому зміни у балансі центрального банку і балансах комерційних банків виглядатимуть так:

Баланс центрального банку

Активи

Пасиви

- Цінні папери

- Резерви комерційних банків

Баланс комерційних банків

Активи

Пасиви

- Резерви

+ Цінні папери

Знак мінус перед резервами у підрозділі "Активи" комерційних банків вказує на їх зменшення; можливості до створення комерційними банками грошей звужуються. Продаж центральним банком державних цінних паперів населенню чи фірмам спричиняє аналогічний результат. Отже, коли центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку, резерви комерційних банків зменшуються. Зменшення резервів комерційних банків спричиняє зменшення пропозиції грошей у національній економіці.

Постає запитання: що спонукає населення або комерційні банки продавати державні цінні папери або купувати їх? З теми 6 нам відомо, що ціна облігацій і процентна ставка перебувають у зворотній залежності. Якщо центральний банк купує державні облігації, попит на них зростатиме. Ціна облігацій також зростатиме, а процентна ставка знижуватиметься. Підвищення ціни облігацій і зниження процентної ставки спонукатимуть комерційні банки, фірми чи домогосподарства продавати їх центральному банкові. І навпаки, коли центральний банк продає державні облігації, їхня пропозиція зростає, що знижує ціну облігацій і підвищує процентну ставку на них. Це стимулює комерційні банки та населення купувати державні облігації.

Операції на відкритому ринку поділяють на два види: динамічні та захисні. Динамічні операції спрямовані на зміну обсягу резервів і грошової бази. Захисні операції мають на меті нейтралізувати впливи інших чинників, що можуть змінити пропозицію грошей у національній економіці.

Прикладом захисних операцій є угоди про зворотний викуп (їх часто називають "репо"). Такі угоди передбачають, що центральний банк купує цінні папери за умови, що продавець викупить їх через короткий період часу, — як правило, менш ніж за тиждень. Операції "репо" чинять лише тимчасовий вплив на обсяг банківських резервів — після їх завершення цей обсяг встановлюється на попередньому рівні. Якщо центральний банк хоче здійснювати тимчасовий продаж цінних паперів на відкритому ринку, то він укладає угоди про їх продаж-купівлю ("зворотне репо"). За цих угод центральний банк продає цінні папери, а покупець погоджується продати їх назад центральному банкові у близькому майбутньому.

Прикладом динамічних операцій є угоди у формі "аутрайт", які означають остаточну купівлю чи продаж центральним банком цінних паперів з негайною їх оплатою. Ці операції мають на меті остаточно змінити пропозицію грошей у національній економіці.

Облікова ставка. Як нам уже відомо, процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються комерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтримання їхніх обов'язкових резервів на необхідному рівні, по-друге — для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації "навали на банк".

Отримуючи дисконтну позику, комерційний банк передає центральному банкові виписане-на себе зобов'язання, що гарантоване певною заставою — здебільшого державними цінними паперами, що належать позичальникові. Боргове зобов'язання банку-пози-чальника є активом для центрального банку, що записується в активах балансу центрального банку як позики комерційним банкам. Водночас у пасивах його балансу буде збільшено резерви комерційних банків. Для комерційного банку його боргове зобов'язання є пасивом і записується у його балансі як "Позика в центрального банку". Оскільки позики у центрального банку не вимагають жодних обов'язкових резервів, уся сума позики є надлишковими резервами. Дисконтні позики відображаються у балансах центрального банку і комерційних банків так:

Баланс центрального банку

Активи

Пасиви

+ Позики комерційним банкам

+ Резерви комерційних банків

Баланс комерційних банків

Активи

Пасиви

+ Резерви

+ Позика в центрального банку

Отже, отримання комерційними банками позик у центрального банку збільшує їхні резерви та здатність до кредитування.

Центральний банк контролює обсяг позичених у нього комерційними банками коштів через облікову ставку. Зниження облікової ставки заохочує комерційні банки до отримання додаткових резервів через позики у центрального банку. Кредити комерційних банків на основі цих позик збільшують пропозицію грошей. Підвищення облікової ставки знеохочує дисконтні позики і, отже, стримує збільшення пропозиції грошей у національній економіці.

Однак результати від зміни облікової ставки залежать не від центрального банку, а від комерційних банків. Якщо, наприклад, облікову ставку знижено, але небагато банків хочуть взяти дисконтні позики, то це може не вплинути на резерви банків і пропозицію грошей. Обсяг позик у центрального банку визначається не лише рівнем облікової ставки, а й вартістю отримання позики з альтернативних джерел, зокрема рівнем процентної ставки на міжбанківському ринку. Якщо процентна ставка на цьому ринку нижча за облікову, то обсяг позик комерційних банків у центрального зменшується.

Наслідки зміни облікової ставки досить невизначені для національної економіки, бо центральний банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які візьмуть у нього комерційні банки. Загалом зміна облікової ставки здебільшого сигналізує про наміри центрального банку щодо майбутньої монетарної політики.

Норма резервування. Центральний банк може впливати на здатність створювати гроші, змінюючи норму резервування. Підвищення норми резервування збільшує величину обов'язкових резервів, що їх повинні зберігати банки. Інакше кажучи, надлишкові резерви переводяться в обов'язкові, що зменшує здатність комерційних банків до створення грошей через надання позик. Водночас підвищення норми резервування означає зменшення розміру грошового мультиплікатора, а це ще більшою мірою звужує пропозицію грошей.

Зниження норми резервування зменшує обов'язкові резерви, переводячи їх у надлишкові, що збільшує здатність банків створювати гроші через надання позик. Водночас зростання розміру грошового мультиплікатора посилює цю здатність комерційних банків.

Отже, норма резервування впливає на здатність банківської системи створювати гроші за двома напрямами. По-перше, вона змінює величину надлишкових резервів комерційних банків. По-друге, вона змінює розмір грошового мультиплікатора.

Зміна норми резервування є дуже сильним знаряддям впливу на пропозицію грошей. Тому центральний банк використовує цей засіб порівняно рідко. Річ у тім, що підвищення цієї норми може спричинити раптові труднощі банків з низькими наднормативними резервами. Часта зміна норми резервування вимагала б від комерційних банків підтримувати значний рівень резервів, щоб мати змогу у будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Це зменшувало би прибутки банків, оскільки наднормативні та обов'язкові резерви не приносять процента.

З усіх знарядь монетарної політики у розвинутій ринковій економіці найважливішими, безперечно, є операції на відкритому ринку, які мають кілька значних переваг. По-перше, центральний банк повністю контролює обсяг операцій на відкритому ринку, тоді як, наприклад, він може заохочувати брати дисконтні позики, але не може контролювати їхній обсяг.

По-друге, операціям на відкритому ринку притаманна гнучкість. Якщо виявлено помилки у проведенні операції на відкритому ринку, то центральний банк може негайно змінити цю операцію на протилежну. Крім того, державні цінні папери можна продавати у великих або малих кількостях, і вплив цього знаряддя на резерви банків буде негайним.

По-третє, операції на відкритому ринку порівняно зі зміною норми резервування працюють витонченіше. Річ у тім, що зміна норми резервування може різко позначитися на прибутках банків, тоді як операції на відкритому ринку не впливають помітно на прибутковість банків.

Цілі та завдання монетарної політики

Центральний банк використовує знаряддя монетарної політики для стабілізації національної види монетарної економіки, зокрема для досягнення таких цілей: політики: 1) економічне зростання; 2) високий рівень зайнятості; 3) стабільний рівень цін; 4) стабільність на фінансових ринках; 5) стабільність процентних ставок; 6) стабільний курс національної валюти.

Хоча багато із цілей монетарної політики збігаються (наприклад, висока зайнятість поєднується із економічним зростанням), але окремі суперечать одні одним. Так, досягнення стабільного рівня цін часто не відповідає таким цілям, як стабільність процентних ставок і високий рівень зайнятості у короткостроковому періоді. Річ у тім, що коли національна економіка перебуває у фазі піднесення і безробіття зменшується, то процентні ставки та інфляція можуть піднестися. Якщо, наприклад, центральний банк хоче не допустити зростання процентних ставок і купуватиме державні облігації, що підвищуватиме ціни на них і знижуватиме процентні ставки, то пропозиція грошей збільшуватиметься і темпи інфляції зростатимуть. З іншого боку, якщо центральний банк уповільнить зростання грошей, щоб стримати темпи зростання цін, то у короткостроковому періоді і процентні ставки, і безробіття можуть зрости. Отже, він має вибирати між протилежними речами.

Однак центральний банк не може прямо досягти поставлених цілей: наприклад, підвищити рівень зайнятості чи знизити темпи інфляції. Він має три основні знаряддя, використання яких може відчутно вплинути на національну економіку. У конкретній ситуації центральний банк вибирає набір змінних, певного рівня яких потрібно досягти, щоб реалізувати поставлені цілі. Їх називають проміжними змінними, або проміжними завданнями; до них належать грошові агрегати (М1 чи М2) та короткострокові та довгострокові процентні ставки, які прямо пов'язані з рівнем зайнятості та цін.

Проте центральний банк не може прямо впливати і на проміжні змінні за допомогою своїх трьох знарядь монетарної політики. Тому він вибирає ще конкретніший набір змінних, які називають поточними змінними, або поточними завданнями. До них належать грошові агрегати (грошова база) і агрегати резервів (наприклад, власні резерви, що становлять різницю між резервами та дисконтними позиками), а також процентні ставки (наприклад, ставка на векселі скарбниці).

За становищем проміжних і поточних змінних можна судити про ефективність реалізації вибраної центральним банком стратегії.

Проведення монетарної політики ускладнюється тим, що центральний банк не може одночасно стабілізувати і процентні ставки, і пропозицію грошей. Щоб зрозуміти це твердження, спочатку з'ясуємо, чому намагання стабілізувати пропозицію грошей веде до втрати контролю за зміною процентних ставок. Припустімо, що центральний банк хоче стабілізувати пропозицію грошей. Тому у моделі ринку грошей криву пропозиції грошей зображено у вигляді вертикальної лінії (М/Р)S (рис. 1). Центральний банк очікує, що крива попиту на гроші перебуває у положенні L(i1, Y1). Проте ця крива коливатиметься у певному інтервалі, наприклад від L(і2, Y2) до L(i3, Y3) — унаслідок несподіваних збільшень або зменшень обсягів національного виробництва або змін у рівні цін. Отже, реалізація завдання щодо стабілізації пропозиції грошей означає, що процентні ставки коливатимуться.

Припустімо тепер, що центральний банк хоче стабілізувати процентну ставку, оскільки її коливання негативно впливають на інвестиційні видатки, а через мультиплікатор видатків — на всю національну економіку (рис. 2). При цьому він сподівається, що крива попиту на гроші перебуватиме у положенні L(і1, Y1), а процентна ставка — на рівні i1. Проте крива попиту переміщуватиметься унаслідок змін в обсягах виробництва або рівні цін. Якщо, наприклад, ця крива переміститься вліво у положення L(і2, Y2), тоді процентна ставка опуститься нижче рівня i1 і ціна облігацій зросте. Щоб стабілізувати цю ставку на рівні i1 центральний банк, наприклад, продаватиме облігації доти, доки пропозиція грошей не зменшиться до (М/Р)2S , за якої процентна ставка перебуває на рівні i1.

Якщо ж крива попиту переміщуватиметься у положення L(і3, Y3) і процентна ставка повзтиме вгору, то центральний банк може стабілізувати процентні ставки, купуючи державні облігації, що не допустить зниження цін на облігації. Центральний банк купуватиме облігації доти, доки пропозиція грошей не збільшиться до (М/Р)^, а процентна ставка не встановиться на рівні /,. Як бачимо, стабілізація процентних ставок передбачає зміну пропозиції грошей.

Отже, центральний банк завжди стоїть перед дилемою: на чому зосереджуватися — на стабілізації процентних ставок чи на контролі за пропозицією грошей. Суворе дотримання першого завдання спричиняє коливання пропозиції грошей. І навпаки — стабілізація пропозиції грошей означає коливання процентних ставок. Тому центральний банк мусить вибрати одну з поточних змінних (наприклад, грошову базу чи процентні ставки на державні облігації), проводячи монетарну політику. У зв'язку з цим можливі три основні варіанти такої політики, за яких центральний банк визначає нахил кривої пропозиції грошей.

По-перше, це монетарна політика, поточним завданням якої є підтримання певного рівня процентних ставок. У цьому разі пропозиція грошей у національній економіці коливатиметься. Зі збільшенням попиту на гроші їхня пропозиція зростатиме; і навпаки, зі зменшенням попиту — звужуватиметься. Інакше кажучи, пропозицію грошей центральний банк регулює так, щоб підтримати певний рівень номінальної процентної ставки. У моделі грошового ринку цей напрям монетарної політики графічно можна зобразити у вигляді горизонтальної кривої пропозиції. Якщо за критерій брати пропозицію грошей, то цю монетарну політику можна назвати гнучкою.

По-друге, це монетарна політика, метою якої є підтримання в національній економіці стабільної величини пропозиції грошей. У цьому разі пропозиція грошей у моделі грошового ринку зображується у вигляді вертикальної кривої. Зі збільшенням попиту на гроші процентна ставка у цьому варіанті зростатиме. І навпаки, зі зменшенням цього попиту вона знижуватиметься. Таку монетарну політику можна назвати жорсткою.

По-третє, існує проміжний варіант монетарної політики. Цьому варіантові відповідає висхідна крива пропозиції грошей (рис.11.3). У цьому разі зі зміною попиту на гроші змінюється і їхня пропозиція. Проте величина зміни пропозиції грошей недостатня, щоб утримувати процентну ставку на незмінному рівні. Тому зі збільшенням попиту на гроші зростають і пропозиція грошей, і процентна ставка. І навпаки, зі зменшенням попиту на гроші зменшується пропозиція грошей і знижується процентна ставка.

Вибір варіанту монетарної політики залежить від причин змін попиту на гроші. Якщо збільшення попиту на гроші пов'язане з інфляційним зростанням цін, то центральний банк застосовує жорстку монетарну політику, яка стримує зростання пропозиції грошей.

Залежно від характеру впливу на основні макроекономічні змінні — обсяг національного виробництва, - рівні інфляції та безробіття — економісти розрізняють два види монетарної політики — стимулює загальну і стримувальну.

Політику, що спрямована на обмеження зростання цін у національній економіці, називають стримувальною монетарною політикою, або політикою "дорогих грошей". Цю політику центральний банк може проводити, продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збільшуючи норму резервування та підвищуючи облікову ставку. Ці заходи, як відомо, зменшують резерви комерційних банків або розмір грошового мультиплікатора, а отже пропозицію грошей, а відтак сукупні видатки, що стримує темпи зростання цін. За стримувальної монетарної політики крива пропозиції грошей вертикальна або дуже крута. Політику, що спрямована на підвищення рівня зайнятості, і, відповідно, на прискорення економічного зростання, називають стимулювальною монетарною політикою, або політикою "дешевих грошей". Для збільшення сукупних видатків, щоб залучити незайняті ресурси, центральний банк повинен збільшити пропозицію грошей. Цього він може досягти через купівлю цінних паперів на відкритому ринку, зниження облікової ставки або зменшення норми резервування. За стимулювальної монетарної політики крива пропозиції грошей є положистою, або висхідною.

У перехідних економіках значення монетарної політики як одного з механізмів регулювання національної економіки безперервно зростає.

Як відомо, центральний банк не може прямо впливати на основні макроекономічні змінні. Він може досягати поставлених цілей лише через проміжні та поточні змінні. Тому монетарна політика має досить складний механізм впливу на національну економіку, який називають передавальним механізмом монетарної політики.

Основний потік макроекономіки виділяє такі основні ланки передавального механізму монетарної політики у короткостроковому періоді:

1) зміна величини реальної пропозиції грошей (М/Р)5 унаслідок проведення центральним банком відповідної монетарної політики;

2) зміна процентних ставок;

3) зміна сукупних видатків, передовсім інвестиційних, у відповідь на зміну процентних ставок; зміна сукупних видатків унаслідок зміни валютного курсу під впливом зміни процентних ставок; зміна сукупних видатків унаслідок ефекту багатства, зумовленого зміною процентних ставок;

4) зміна основних макроекономічних змінних — реального ВВП, рівня зайнятості та рівня цін унаслідок зміни сукупних видатків.

Отже, між зміною пропозиції грошей і вибраними макроекономічними показниками лежить складний передавальний механізм. Зміна процентних ставок у національній економіці відбувається через зміну портфеля активів економічних суб'єктів. Якщо, наприклад, внаслідок стимулювальної монетарної політики на руках в економічних суб'єктів виявилося більше грошей, ніж їм потрібно, то вони купують інші види активів, зокрема облігації. Це спричиняє підвищення цін на облігації, а відтак зниження процентних ставок.

Рівень зміни процентних ставок залежить від нахилу кривої попиту на гроші. Якщо у національній економіці попит на гроші дуже чутливий до зміни процентних ставок (спадна крива попиту на гроші є положистою), то внаслідок збільшення пропозиції грошей процентна ставка знизиться на незначну величину.

Зі зміною процентної ставки змінюватимуться сукупні видатки, Найсильніше на зміну процентної ставки реагують інвестиційні видатки. Споживчі видатки також реагують на зміну процентних ставок, але значно слабше.

Вплив змін процентної ставки на інвестиційні видатки є вагомим тоді, коли на грошовому ринку відбулося помітне зниження процентної ставки. За інших рівних умов у цьому разі відбудеться збільшення сукупного попиту за рахунок розширення інвестиційних видатків, а відтак і збільшення обсягу національного виробництва. Схематично вплив зниження процентних ставок унаслідок збільшення пропозиції грошей на обсяг національного продукту можна записати так:

Отже, збільшення пропозиції грошей знижує ринкові процентні ставки, що стимулює збільшення інвестиційних та інших видатків, чутливих до ставок процента. У результаті підвищується сукупний попит, що сприяє зростанню виробництва й зайнятості.

Зменшення пропозиції грошей підвищує процентні ставки, а кредит здорожується. Припустімо, що унаслідок стримувальної монетарної політики процентні ставки помітно зросли. Відтак підприємства коригують свої плани у напрямі скорочення обсягу інвестицій. Політика "дорогих грошей" через звуження сукупного попиту знижує обсяг національного виробництва, доходи, зайнятість і темп зростання цін.

Загалом: що крутіша крива попиту на гроші, то вагоміше будь-яка зміна пропозиції грошей впливатиме на рівноважну процентну ставку. Водночас що положистіша крива інвестиційного попиту, то будь-яка зміна процентної ставки сильніше позначатиметься на обсязі інвестицій. Зміна кількості грошей через ефект процентних ставок найсильніше впливатиме на обсяг національного виробництва, коли крива попиту на гроші відносно крута, а крива інвестиційного попиту — відносно положиста. Зміна пропозиції грошей буде недостатньо результативною, коли крива попиту на гроші буде положистою, а крива інвестиційного попиту — крутою.

З нашого аналізу випливає, що внаслідок монетарної політики змінюється процентна ставка, що позначається на інвестиційних видатках, а відтак і на обсязі національного виробництва. Проте в економіці існує і зворотний зв'язок: рівень ВВП впливає на рівноважну процентну ставку. Річ у тім, що операційний компонент кривої попиту на гроші прямо залежить від рівня номінального ВВП. Це означає, що збільшення ВВП, викликане політикою "дешевих грошей", підвищує попит на гроші, що почасти нейтралізує імпульси "дешевих грошей" до зниження процентної ставки. Політика "дорогих грошей" зменшує номінальний ВВП і водночас звужує попит на гроші та послабляє імпульс до підвищення процентної ставки, спричинений політикою "дорогих грошей".

Монетарна політика, змінюючи пропозицію грошей і процентні ставки, впливає на обмінний курс, а відтак і на основні макроекономічні змінні. Наприклад, збільшення пропозиції грошей та відповідне зниження процентних ставок зменшують попит на національну валюту з боку нерезидентів. У результаті курс національної валюти знижуватиметься. Це сприятиме зростанню експорту та зменшенню імпорту, що збільшуватиме чистий експорт і обсяг національного виробництва.

Результативність монетарної політики Обмежується чинниками, що властиві сукупній пропозиції. Використовуючи криву сукупної пропозиції, можна виявити, як зміни сукупних видатків, викликані монетарною політикою, розподіляються між змінами у реальному обсязі виробництва та змінами рівня цін.

Однак якщо економіка досягла рівня повної зайнятості або перевищила його, то збільшення сукупного попиту майже не вплине на обсяг національного виробництва та зайнятість, але істотно підвищить рівень цін. Викладені міркування стосуються впливів монетарної політики на національну економіку у короткостроковому періоді. У довгостроковому ж періоді, як вважають більшість економістів, зміни пропозиції грошей переважно підвищують рівень цін і не впливають на реальний обсяг виробництва, що називають нейтральністю грошей.

Більшість економістів уважає, що добре продумати ефективність мана монетарна політика володіє потужним монетарної стабілізаційним потенціалом, який дає змогу політики подолати збурення в національній економіці, викликані різними зовнішніми і внутрішніми чинниками. Результативність монетарної політики грунтується на тому, що у короткостроковому періоді зміни в грошовому секторі економіки справляють вплив на її фізичний сектор. Монетарна політика є досить гнучкою — її можна швидко змінювати. Наприклад, центральний банк може щоденно купувати або продавати державні цінні папери, впливаючи на поточні й проміжні, а відтак і на основні макроекономічні змінні.

Як свідчить економічна історія багатьох країн, ефективність монетарної політики значною мірою залежить від незалежності центрального банку від виконавчої влади, а також від довір'я економічних суб'єктів до його політики. У різних державах центральний банк посідає різне місце у системі влади: в одних він є підрозділом виконавчої влади, а в інших — значною мірою не залежним від її інших гілок. Наприклад, у США керівництво ФРС призначається Президентом на 14-річний термін, і керівництво ФРС не можна відправити у відставку, коли Президент не задоволений його рішенням.

Багато економістів досліджували проблему впливу незалежності центрального банку на ефективність монетарної політики. Вони обчислювали індекс незалежності центрального банку, який грунтується на таких показниках, як тривалість повноважень його керівництва, можливості впливу виконавчої влади на правління центрального банку, частота контактів між урядом і центральним банком, межі участі центрального банку у справі кредитування державного сектора, способи розв'язання проблем дефіциту державного бюджету, та інших офіційних характеристиках банку, що зафіксовані у його статуті. Відтак науковці дійшли висновку про наявність залежності між ступенем свободи дій центрального банку і темпом зростання загального рівня цін. Висновок цих досліджень такий: що вищий ступінь незалежності центрального банку, то нижчі темпи інфляції "в країні. У країнах з перехідною економікою також простежується подібна закономірність.

Монетарна політика добре працює, якщо немає порушень у її передавальному механізмові, які можуть знижувати або навіть зводити нанівець зусилля її творців. Наприклад, відсутність реакції сукупних видатків на зміну ставки процента розриває зв'язок між коливанням пропозиції грошей та обсягом національного виробництва. Ці збої особливо помітні у країнах з перехідною економікою. У таких країнах інвестори більше реагують на загальний стан макро-економічного середовища, ніж на зміну процентних ставок.

Та й у країнах з розвинутою ринковою економікою проведення монетарної політики стикається з низкою ускладнень. По-перше, зростання рівня відкритості національної економіки означає, що процентна ставка у країні дедалі більше визначається світовою процентною ставкою. Банківництво і фінанси стають глобальною галуззю. Приплив капіталу до країни чи відплив капіталу з неї можуть підірвати її монетарну політику.

По-друге, енергійна політика "дорогих грошей" може зменшити резерви комерційних банків до рівня, за якого банки змушені скоротити обсяги кредитів до небезпечного для економіки. Це створює серйозні труднощі для проведення монетарної політики у фазі спаду. З іншого боку, політика "дешевих грошей" може збільшити надлишкові резерви комерційних банків. До того ж така політика не гарантує, що комерційні банки збільшать позики і пропозиція грошей у національній економіці зросте. Населення та ділові підприємства можуть розладнати плани центрального банку, якщо не братимуть надлишкові резерви у позику.

По-третє, перешкодою, яка ускладнює проведення монетарної політики, є швидкість обігу грошей. Деякі економісти вважають, що швидкість обігу грошей може змінюватися у напрямі, протилежному до змін їхньої пропозиції, що гальмує або нейтралізує зміни у пропозиції грошей, зумовлені монетарною політикою. Під час інфляції, коли здійснюється політика "дорогих грошей", яка обмежує їх пропозицію, швидкість обігу грошей може збільшитися, що може збільшити видатки, а відтак і сукупний попит. "Річ у тім, що сукупні видатки можна розглядати як пропозицію грошей, помножену на швидкість їхнього обігу. Зменшення пропозиції грошей буде нейтралізовано зростанням швидкості їхнього обігу і навпаки, коли здійснюються заходи для збільшення пропозиції грошей під час спаду, швидкість обігу грошей може зменшуватися, що стримуватиме збільшення сукупних видатків.

Це явище може зумовлюватися попитом на гроші як активи. Наприклад, політика "дешевих грошей" означає збільшення пропозиції грошей щодо попиту на них і, отже, зниження процентної ставки. Зі зниженням процентної ставки зменшується альтернативна вартість володіння грішми. Тому економічні суб'єкти нагромаджуватимуть більші суми грошей щодо альтернативних активів. Це означає, що гроші повільніше переходять з рук у руки — від домогосподарств до фірм і навпаки, і швидкість обігу грошей зменшується. Політика "дорогих грошей", генеруючи зворотну послідовність подій, може прискорити швидкість їхнього обігу.

Нарешті, вплив монетарної політики на національну економіку може ускладнюватися або навіть тимчасово нейтралізуватися змінами у кривій попиту на інвестиції. Припустімо, що центральний банк за допомогою свого інструментарію підвищує процентну ставку, щоб обмежити сукупний попит і упередити зростання інфляції. Проте ця політика може слабо або й узагалі не вплинути на інвестиційні видатки, якщо функція інвестицій переміщується вправо унаслідок ділового оптимізму або технологічних нововведень, що збільшують граничний продукт капіталу. Тому для недопущення зростання темпів інфляції центральному банкові доведеться різко підвищувати процентні ставки, що може спричинити глибокий спад національної економіки. І навпаки, за значного ділового песимізму У фазі спаду крива інвестиційного попиту може переміщуватися вліво і знизити результативність монетарної політики.